Читать книгу Метод великого пряника - Роман Тарасенко - Страница 8

Головний принцип роботи мозку: уникання небезпечного і притягнення корисного. Оскільки його головна мета – забезпечити виживання організму в середовищі, яке постійно змінюється, всю інформацію він спочатку перевіряє на безпечність і, лише переконавшись, що вона безпечна,– на корисність.

Яку інформацію мозок вважає небезпечною? Все, що може зашкодити вашому фізичному, психічному і соціальному здоров’ю. Шкода може виявлятися у фізичних каліцтвах, у публічному приниженні, зірваній угоді, суперечці з близькими, конфлікті з колегами, складній інформації – в усьому, що потребує багато енергії для виправлення ситуації, сприйняття інформації або створення нового.

Що може бути корисним? Щось нове, адже що більше ви знаєте, то більше шансів вижити. Щось таке, що дає задоволення, адже ви не робитимете того, що приносить біль, виходить, мозку треба шукати «пряник», яким можна вас привабити й змусити ворушити ногами. Корисною також вважається нова інформація середньої складності й те, що дає енергію: їжа, пиття, рух, сон, відпочинок. Те, що покращує стосунки: секс, розмова, гра, гарна робота. Те, що просуває нас вище соціальними сходами: вища посада, нова компетенція, вдала угода, навіть народження дітей. Усе це мозок вважає корисним і заохочує відчуттям задоволення, радості, щастя. Якщо мозок вважає, що ви робите щось небезпечне, то негайно надішле сигнал болю або сигнал іншого дискомфорту, і ви скуштуєте «батога», щоб надалі те, що мозок оцінив як небезпечне, було робити зась.

Якщо є небезпека, мозок намагається її усунути: уникнути, втекти, знищити, проігнорувати. Якщо інформація не є небезпечною, але корисною, то, пройшовши крізь рептильний мозок і лімбічну систему, вона отримає найвищий допуск – у неокортекс. Лише тоді ви її усвідомите і зможете максимально ефективно застосувати. Неокортекс – як найголовніший бос, тому аж ніяк не кожний відвідувач мозку потрапляє до нього на прийом.

Як пише Орен Клафф: «Якби у вас була можливість поглянути на систему фільтрів, ви б побачили щось подібне:

1. Якщо ситуація безпечна, ігноруй її. Якщо в ситуації немає нічого нового й захопливого, ігноруй її. Якщо це щось новеньке, витягни суть якомога швидше і забудь про деталі.

2. Нічого не надсилай у неокортекс для вирішення проблеми, поки не виникне реально непередбачувана чи екстраординарна ситуація.

Ось основні принципи й процеси того, що відбувається в нашому мозку».

Коли ми помітили небезпечне чи корисне, мозок винагороджує нас за це відчуттям задоволення (слава, який я розумний, успішний, сміливий, швидкий!). Таким чином мозок утримує нас від небезпечної поведінки й мотивує на корисне. Оскільки небезпечного ми лише уникаємо, прагнемо ми завжди того, що приносить задоволення. З цієї ж причини головною рушійною силою людини вчені вважають задоволення.

Успіх (задоволення) нас мотивує, а неуспіх (біль) демотивує. Чому? Тому що мозок не хоче, щоб ми продовжували робити те, що шкодить виживанню (а те, що завдає болю, шкодить виживанню). Якщо людина не виживе, то вже нічого не зможе зробити, тому виживання для мозку завжди на першому місці. Крім випадків, коли захисні механізми мозку «перегоріли» або «зламалися» і людина шкодить сама собі. Таке буває у випадку залежностей: наркотики, надмірне вживання алкоголю та кави. Навіть заняття екстремальними видами спорту часто є залежністю. До будь-якої залежності людина потрапляє в гонитві за задоволенням, тому навіть рівень задоволення треба контролювати.

Мозок змушує нас прискорюватися, тікаючи від небезпеки або від потенційної небезпеки, але до задоволення ми рухаємося повільно. Що треба було робити швидко у давні часи? Лише тікати від хижаків. Людський мозок відтоді майже не змінився, тому від усього, що мозок вважає небезпечним, ми так само, як і раніше, тікаємо швидко, а все, що мозок вважає корисним, ми отримуємо поступово. Це розумно: і від тигра, й від автомобіля треба ухилитися швидко, а читати газету чи готувати вечерю можна хоч дві години.

Повільність у звичайному повсякденному житті заощаджує наші сили для ривка на випадок екстремальної ситуації. Роблячи щось на межі можливостей, коли в цьому є необхідність чи коли її немає, ми швидко видихаємося і довго відновлюємося, деякий час залишаючись більш вразливими. Розуміючи такі особливості роботи свого організму, можна навчитися ефективно керувати обмеженими фізичними й розумовими силами.