Читать книгу Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Сборник - Страница 65

Жили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в’язочку – і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом шляється та краде, що попало.

Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають:

– А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш, на трьох ніжках скачеш?

– Як мені не плакати? – відповідає кіт Мурлика. – Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!

– А за яку ж то провину?

– Що я сам себе не познав та й бабину сметану злизав!

І знову заплакав кіт Мурлика.

– Чого ж ти далі плачеш?

– А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба, – каже, – цапа і барана заріжу!»

Заревіли, зарепетували цап і баран:

– Ех, ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!

Та котик вину свою признавав і прощення прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: що робити, що чинити?

– Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? – питає кіт Мурлика. – Ану попробуй у ворота вдарити!

Баран з розгоном кинувся та буц рогами у ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап рогатий, бородатий та як туцнув у ворота, а ворота відчинилися. Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжать цап і баран, а за ними скаче на трьох ніжках сірий Мурлика. Змучився він скоро, не встигає та й за цапом і бараном покликає:

– Не оставляйте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!

Взяв цап посадив кота на себе, і знов понеслися вони горами, долинами, травами, пісками. Бігли день, бігли ніч, аж сил не стало, мусили відпочити. А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати стоять. А ніч була осіння, холодна.

– Де тут огня добути? – радяться цап з бараном. А кіт каже:

– Вдартеся рогами!

Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили на себе рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілася ватра, тепло, гарно.

Гріються цап, баран і котик біля вогнища; аж дивляться – непрошений гість іде: вуйко Медведенко.

– Пустіть, – каже, – зігрітися! Щось мене студить…

– Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Медведенку! А звідки Бог провадить?

– Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю… Іду до лисиці лікуватися.

Ну, стали разом темну нічку ночувати. Ведмідь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном біля ватри.

Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий – та просто до стога!

– Фу-фу! – каже білий вовк. – Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану попробуймо, хто міцніший!..