Читать книгу Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі - Сборник - Страница 54

У лісі Закалівка, недалеко села Садки, на пагорбах, є урочище Пушкарі, яке омивають води річки Джурин. Після оранки тут знаходять черепки посуду, кам’яні сокири, кремінні рубила, наконечники стріл. Повідають люди, що тут закопана золота корона.

А було так. Височів на Пушкарях давним-давно замок слов’янської княгині. Коли ж одного дня на її володіння насунули ворожі орди, то княгиня звеліла слугам заховати у підземеллях замку її золоту корону. Перші напади ворогів були відбиті меткими пушкарями, що градом ядер привітали непрошених гостей. Коли ж втретє злі ординці хлинули, як повінь, в цей край, то замок не вистояв. Загинули лучники, мечники, пушкарі. Під тягарем руїн і згарищ загинула й княгиня.

Взялися одного разу батько з сином шукати ту корону. Бо хто її знайде, то все буде мати, бо корона мала чарівні сили в собі. Копали, копали і знемоглися у своїй силі. Присіли, почали дрімати. Коли глянули – перед ними стоїть княгиня, та така молоденька та пишна. З переляку шукачі остовпіли.

– Що тут шукаєте? – спитала.

– Шукаємо золоту корону, – відповів батько.

– Шкода вашого поту, – прорекла княгиня. – Таємницю схову чарівної корони тільки я знаю.

– То що ж нам діяти, княгине? – спитали.

– Не шукайте щастя під землею, а творіть самі добро на землі. Отоді у ваших працьовитих руках засяє золота корона, все будете мати, що захочете.

Хотів батько ще щось сказати княгині, та в ту мить вдарив грім, пішов зливний дощ. А постать княгині щезла з очей.

Ще повідають, що в темні ночі тут ясно від променів пробивних золотої корони. Та ніхто вже не наважується шукати корону, бо стереже її слов’янська княгиня.