Читать книгу Білінгва українсько-російська. Похідні історії ведмедика Юджина і його сім'ї. В Криму. Частина 1 - Та - Страница 12

Був тихий час. У сусідів спали Дарі з Ендрю, а у нас – Папа Ведмідь разом з Юджином Джуніором. Стояла тиша, хоча інші ведмежата не спали. Вони лежали на килимках в тіні і займалися своїми справами. Наші старші ведмежата збирали Кубик Рубіка. А ми з Першою Ведмедицею пішли прогулятися по пляжу і розвідати обстановку.

Наш похід зайняв три години. Ми піднімалися на гори, спускалися до моря, потім піднімалися назад. І розвідали такий неймовірно прекрасний маршрут, який пролягає повз чотири миси від міста Орджонікідзе, що на наступний день у тиху годину не дали нікому спати, а зібрали всю зграю на прогулянку по цьому маршруту!

Был тихий час. У соседей спали Дари с Эндрю, а у нас – Папа Медведь вместе с Юджином Джуниором. Стояла тишина, хотя другие медвежата не спали. Они лежали на пенках и занимались своими делами в тени. Наши старшие медвежата собирали Кубики Рубика. А мы с Первой Медведицей пошли прогуляться по пляжу и разведать обстановку.

Наш поход занял три часа. Мы взбирались на горы, спускались к морю и поднимались обратно. И разведали такой невообразимо прекрасный маршрут на протяжении четырех мысов от города Орджоникидзе, что на следующий день в тихий час не дали никому спать, а собрали всю стаю на прогулку по этому маршруту!

Спочатку ми всі не поспішаючи пройшли весь пляж за першим, другим і третім мисом. Пройшли повз всіх відпочиваючих, хто приходив сюди з міста. А також тих, хто розбивав тут величезні табори і селився великими зграями в наметах, як ми. За такими поселеннями була таємна стежка. Вона вела за четвертий мис прямо по морю. Потрібно було дійти до кінця пляжу і ступити в воду.

Стежку у воді видно відразу – вона немов присипана жовтим піском. Видима через синьо-прозору воду і легко помітна там, де по обидва боки від неї починаються червоно-бордові водорості.

Сначала мы все не спеша прошли весь пляж за первым, вторым и третьим мысом. Прошли мимо всех отдыхающих, кто приходил сюда из города. А также тех, кто разбивал здесь огромные лагеря и селился большими стаями в палатках, как мы. За такими поселениями была тайная тропа. Она вела за четвёртый мыс прямо по морю. Нужно было дойти до конца пляжа и ступить в воду.

Тропу в воде видно сразу – она словно просыпана жёлтым песком. Видна через сине-прозрачную воду и легко различима там, где по обе стороны от неё начинаются красно-бордовые водоросли.

Спочатку глибина на стежці невелика – і колін не замочиш. А трохи далі вода поступово піднімається вище. Точніше, стежка спускається глибше під воду. Але навіть в найглибшому місці ведмежата намокли по пояс. А Юджин Джуніор і зовсім був сухий, тому що сидів у Татуся на плечах.

Далеко йому було видно море. Ближче він бачив скелю, уздовж якої просувалася зграя. Цікавіше бачилися йому водорості і каміння під прозорою водою. Так щастить тільки малюкам!

Сначала глубина на тропинке невелика – и колен не намочишь. А чуть дальше вода постепенно поднимается выше. Точнее, тропа спускается глубже под воду. Но даже в самом глубоком месте медвежата намокли по пояс. А Юджин Джуниор и вовсе был сух, потому что сидел у Папочки на плечах.

Далеко ему было видно море. Ближе он видел скалу, вдоль которой продвигалась стая. Интереснее виделись ему водоросли и камни под прозрачной водой. Так везёт только малышам!

Добре бути маленьким і важливо не поспішати рости. Потрібно насолоджуватися цим чудовим часом, смакувати дитинство, як найвишуканіше з ласощів. Юджин Джуніор знав це так впевнено, що не втрачав жодної можливості сповільнити мить. Чари він бачив відразу, шанував їх, та й сам умів ворожити. У маленьких дітей і звірів є особливий доступ до Чародійства. Якщо вони хочуть, ворожити для них – справа проста.

Дивлячись зверху, з Татусевих плечей, на водорості, Юджин підморгував червоним водоростям, і ті, хто дивився вгору, стали кликати інших, які займався своїми справами. Через пару Татусевих кроків уже всі червоні водорості дивилися вгору на ведмедів і теж підморгували Юджину.

Здорово быть маленьким и важно не спешить расти. Нужно наслаждаться этим чудесным временем, смаковать детство, как изысканнейшее из лакомств. Юджин Джуниор знал это так уверенно, что не терял ни единой возможности замедлить миг. Волшебство он видел сразу, привечал его, да и сам умел ворожить. У маленьких детей и зверей есть особый доступ к Волшебству. Если они хотят, ворожить для них – дело простое.

Глядя сверху, с Папиных плеч, на водоросли, Юджин подмигивал красным водорослям, и те, кто смотрел наверх, стали подзывать остальных, кто занимался своими делами. Через пару Папиных шагов уже все красные водоросли смотрели вверх на медведей и тоже подмигивали Юджину.

Якби Юджин був хуліганом, він би показував язика або кидався б зверху камінчиками, які завжди носить жменькою в лапі, коли ми гуляємо по пляжу. Але Юджин не хуліган. Навпаки, він добрий ведмедик, який любить весь світ навколо. І тому він просто сидів і посміхався та корчив всякі смішні рожі, щоб посмішити водорості.

Він зрозумів відразу, що ці водорості люблять посміятися. Від сміху вони починають хилитатися, немов прибула хвиля. Здається, ніби вони змінюють колір, як ялинкові гірлянди. Але все просто – вони самі двоколірні. З одного боку червоні, а з іншого – сині. І коли водорості починають танцювати або сміятися, або їх колише хвиля, відразу стає видно інший їх колір. А ще, коли світить яскраве сонечко, як сьогодні, хвиля переломлює сонячне світло – і тоді червоний і синій місцями змінюють відтінки, мерехтячи то зеленим, то помаранчевим.

Если бы Юджин был хулиганом, он бы показывал язык или бросался бы сверху камушками, которые всегда носит горсточкой в лапе, когда мы гуляем по пляжу. Но Юджин не хулиган. Наоборот, он добрый медвежонок, который любит весь мир вокруг. И потому он просто сидел и улыбался да строил всякие смешные рожицы, чтоб посмешить водоросли.

Он сразу понял, что эти водоросли любят похихикать. От смеха они начинают волноваться, словно прибыла волна. Кажется, словно они меняют цвет, как ёлочные гирлянды. Но всё просто – они двухцветные. С одной стороны красные, а с другой – синие. И когда они начинают танцевать или смеяться, или их колышет волна, сразу становится виден второй их цвет. А ещё, когда светит яркое солнышко, как сегодня, волна преображает солнечный свет – и тогда красный и синий местами меняют оттенки, мерцая то зелёным, то оранжевым.

Рідкісна зустріч, приємна і дивовижна. Юджин махнув на прощання лапою, водорості теж махнули і закліпали одночасно очима. І хоча в останню мить я побачила всі Дива, і Юджин не пропустив того, що я це помітила, ми з ним не стали говорити іншим. Прошепотівши йому «тссс», я приклала пальця до губ, а він, як змовник, повторив, киваючи.

Все тому, що ми в цей момент завернули за мис, і перед нами відкрився абсолютно новий вид. Море тут було просторе і неспокійне. Хвиля била об скелю, яку ми обходили. Просуватися стало складніше. Жовта стежка, сяюча під сонцем, як золотом, зникла разом з кольоровими водоростями. Вода стала темною і холодною. І тому ми поспішили дістатися до берега.

Редкая встреча, приятная и удивительная. Юджин махнул на прощание лапой, водоросли тоже махнули и захлопали одинаково глазами. И хотя в последний миг я увидела всё Волшебство, и Юджин не пропустил того, что я это заметила, мы с ним не стали говорить остальным. Прошептав ему «тссс», я приложила палец к губам, а он, как заговорщик, повторил, кивая.

Всё потому, что мы в этот момент завернули за мыс, и перед нами открылся совершенно новый вид. Море здесь было просторное и беспокойное. Волна била о скалу, которую мы обходили. Продвигаться стало сложнее. Жёлтая тропинка, сияющая под солнцем, как золотом, исчезла вместе с цветными водорослями. Вода стала тёмной и холодной. И потому мы поспешили добраться до берега.

Обійшовши четвертий мис по морю, що буває тільки в казках, а з нами сталося насправді, ми всі дружно сіли відпочити на колоді. Її винесло хвилею на берег, і звідки вона приплила, ніхто б не дізнався. Впала вона сама в воду під час грози з обриву? Чи її скинули якісь хуліганисті дітлахи? Як довго вона пливла сюди? Подорожувала по хвилях сотню років чи знайшла тут свій притулок через десять?

Ми перебирали відповіді на ці питання, поки сиділи на загадковій колоді, і наминали банани, що захопили з собою на перекус. А ще ми роздумували, як вчинити далі: чи йти небезпечною стежкою в гори, чи повернутися в намет знову по воді?

Обойдя четвёртый мыс по морю, что бывает только в сказках, а с нами приключилось на самом деле, мы все дружно уселись отдохнуть на бревне. Его вынесло волной на берег, и откуда оно приплыло, никто не узнал бы. Упало ли оно само в воду во время грозы с обрыва? Или его сбросили какие-нибудь хулиганистые детишки? Как долго оно плыло сюда? Путешествовало ли по волнам сотню лет, или нашло здесь свое пристанище спустя десяток?

Мы гадали ответы на эти вопросы, пока сидели на загадочном бревне, и лопали бананы, что захватили с собой на перекус. А ещё мы размышляли, как поступить дальше: идти ли опасной тропой в горы или вернуться в палатку снова по воде?

Як би ти вчинив у такій ситуації? Або, як ти вже чинив, стикаючись зі складним вибором? Не читаючи далі, скажи, як вчинили ми? Припусти і пофантазуй.

Как бы ты поступил в такой ситуации? Или как ты уже поступал, сталкиваясь со сложным выбором? Не читая дальше, скажи, как поступили мы? Предположи и пофантазируй.

Солодкі банани надали всім нам сил і зарядили бурхливою енергією цікавості. Так завжди з ведмедями, якщо їм дати щось смачне або солодке. Тому рішення підніматися утворилося само собою і одноголосно.

Ведмежата розподілилися між Батьками: спочатку йшла Перша Ведмедиця з Джорджем, потім Юджин Джуніор з Другою Ведмедицею і завершували ходу Татусь Ведмідь з Сенічкою.

Першим був марш-кидок по петляючій стежці відразу до середини гори. Найскладнішим місцем на цьому відрізку було те, де стежка обривалася. Ведмежат Батьки передавали один одному з лап в лапи. Але, навіть не дивлячись на це, потрібна хоробрість, щоб перестрибувати такі небезпечні ділянки, нехай і за допомогою Батьків. Всі наші ведмежата ще не пробували себе в подібних прогулянках і вперше опинилися в таких місцях. Але проявили свої найкращі якості, і ми ще дужче запишалися ними!

Сладкие бананы придали всем нам сил и зарядили бурной энергией любопытства. Так всегда с медведями, если им дать что-то вкусное или сладкое. Потому решение подниматься образовалось само собой и единогласно.

Медвежата распределились по Родителям: сначала шла Первая Медведица с Джорджем, затем Юджин Джуниор со Второй Медведицей и завершали шествие Папа Медведь с Сенечкой.

Первым был марш-бросок по петляющей тропинке сразу до середины горы. Самым сложным местом на этом отрезке было то, где тропа обрывалась. Медвежат Родители передавали друг другу из лап в лапы. Но, даже несмотря на это, нужна храбрость, чтоб перепрыгивать такие опасные участки, пусть и с помощью Родителей. Все наши медвежата ещё не пробовали себя в подобных прогулках и впервые оказались в таких местах. Но проявили свои лучшие качества, и мы пуще прежнего возгордились ими!

Наша стежка вигиналася по схилам гір, але ми не вигиналися разом з нею. Ми йшли весело і шумно, впевнено і легко. Заглядали в окремі відгалудження дороги, щоб помилуватися чудовими краєвидами і покричати з висоти. Наші слова розбігалися над хвилями бірюзи і робили нас щасливішими і ще бадьорішими.

Незважаючи на те, що ми пройшли велику відстань, і маршрут наш був складний, ніхто не втомився. Після оглядових мисів почалися круті підйоми вгору, в яких майже не було містечок для відпочинку. Дертися на гору доводилося майже вертикально. А стежка місцями була така вузька, що потрібно було збирати всю волю в лапу, щоб рухатися вперед і вгору. Але ми не збавляли темпу. Адже, якщо завмерти на небезпечних ділянках і заслухатись, що співає вітер, мабуть, у будь-кого знайдеться привід розвернутися в зворотний шлях.

Наша тропа плутала по изгибам гор, но мы не плутали вместе с нею. Мы шли весело и шумно, уверенно и легко. Заглядывали в отдельные ответвления дороги, чтоб полюбоваться прекрасными видами и покричать с высоты. Наши слова распрыгивались над волнами бирюзы и делали нас счастливее и ещё бодрее.

Несмотря на то, что мы прошли большое расстояние, и маршрут наш был сложен, никто не устал. После смотровых мысов начались крутые подъемы вверх, в которых почти не было местечек для отдыха. Вскарабкиваться в гору приходилось практически вертикально. А тропа местами была так узка, что нужно было собирать всю волю в лапу, чтоб двигаться вперёд и вверх. Но мы не снижали темпа. Ведь, если замереть на опасных участках и заслушаться, что поёт ветер, пожалуй, у любого найдётся повод развернуться в обратный путь.

– У-у-у-ауу-аууу, – кликав когось вітер між слів своєї давньої пісні, але ми не зупинялися і не відгукувалися, адже він точно шукав не нас.

Тому ми подолали складні проходи стрімко і не оглядаючись. А відпочивати сідали лише на повністю безпечних плато. На одному з них ми знайшли сліди покинутого багаття, яке хтось, напевно вночі, розпалював тут, щоб панорама стала ще романтичнішою і привітнішою.

Може бути, вітер шукав тут свій вогник і прислухався, завмираючи, чи не тріщать дрова?

– У-у-у-ауу-аууу, – звал кого-то ветер между слов своей древней песни, но мы не останавливались и не отзывались, ведь он точно искал не нас.

Потому мы преодолели сложные проходы стремительно и безоглядно. А отдыхать садились лишь на полностью безопасных плато. На одном из них мы нашли следы брошенного костра, который кто-то, наверняка в ночи, разжигал здесь, чтоб панорама стала ещё романтичнее и приветливее.

Может быть, ветер искал здесь свой огонёк и прислушивался, замирая, не трещат ли поленья?

Це було не наше вогнище і не вечір, і не ніч, і не було прохолодно, тому ми просто відпочили в цьому місці. Помріяли, от би Бабуся Ідея була зараз з нами, та й потупотіли далі. Останню чверть шляху гора відпустила нашу напругу і розляглася перед нами нехай і крутою, але вже більш рівною скатертиною. Не було потреби дотримуватися рівноваги і бути готовими до поривів вітру. Всі трохи відтанули, але все ж зрозуміли, що сили наші не безмежні.