Читать книгу Звірослов - Таня Малярчук - Страница 3

Капітоліна стоїть у довгому переході з метро «Хрещатик» на «Майдан Незалежності». У руках табличка: «Гадаю по руці».

Навпроти Капітоліни підстаркувата оперна співачка раз у десять хвилин заводить дивовижні арії неземним голосом. Оперній співачці чомусь не дають грошей, і Капітоліну це дивує. Можливо, пасажири метро бояться до неї підступити. Оперна співачка схожа на мексиканського кажана-кровопивцю з одного мультика, назви якого Капітоліна не пригадує. Той кажан постійно співав на гітарі, носив сомбреро і мав широкий строкатий плащ.

Світло в переході тьмяне, але Капітоліні здається, що кілька разів вона помічала занадто довгі, як для людини, передні зуби оперної співачки. Сумнівів бути не може. Капітоліна усміхається сама до себе. Їй приємно знати, що мультики – це теж правда.

Поруч із Капітоліною стоїть дідок, який продає лупи. В одній руці він тримає відразу п’ять штук. І в іншій теж.

Ану попробуй так зробити, думає Капітоліна, не інакше, як фокусник. П’ять луп в одній руці і п’ять в іншій – це мистецтво.

Люди з’являються в переході хвилями. Буває так, що кілька хвилин перехід майже порожній, а потім раптом натовп пасажирів рине згори (бо перехід, знаєте, дуже похилий), як намуштроване військо, як ворожа армія, нога в ногу, і їхні сумки і рюкзаки бряжчать, наче зброя. Саме тоді оперна співачка починає співати. Вона має щодо цього натовпу великі матеріальні сподівання, але люди проходять повз, і доводиться чекати наступної хвилі.

– Дєвушка, ви хіромантка? – до Капітоліни підходить гарно вдягнений молодик.

– Дуже відома, – без зайвої скромності відповідає Капітоліна.

– Скільки коштує?

– Ніскільки. Я гадаю задурно.

Молодик від несподіванки відступає геть, але за мить знову повертається.

– А який вам толк стояти тут задурно?

– Ну, – каже Капітоліна, – раз стою, значить є толк.

– Раді інтєрєса?

– Інтєрєс – це не єдине, чим можна пояснити вчинки людей. Я стою тут, щоб допомогти таким, як ви. Можливо, моє гадання покаже вам правильний шлях, – обличчя Капітоліни випромінює смиренне благородство.

– Тагда впєрьод, – молодик простягає Капітоліні праву руку.

– Спершу дайте ліву, ліва рука – це те, з чим ви народились.

– А права?

– Це те, як ви живете і що може вас убити.

Права рука у молодика тремтить.

– Не бійтеся, – підбадьорює його Капітоліна, – руки – не аналізи. З їх допомогою я не поставлю вам смертельний діагноз.

– Бачите, – починає Капітоліна, – це три головні лінії руки – лінія серця, лінія голови і лінія життя. На вашій руці домінує лінія серця. Вона найбільша, найяскравіша, найчервоніша. Це означає, що ви керуєтесь, як правило, емоціями, а не розумом. Не переживайте, так роблять більшість людей. Я не скажу, що це погано. Просто в житті треба у всьому знати рівновагу.

Треба вчитися володіти своїми емоціями, не дозволяти їм володіти вами. Бо емоції не завжди бувають добрі. Гнів, ревнощі, ненависть, образа – такі емоції треба гнати від себе геть, інакше рано чи пізно ви через них зробите щось таке, про що будете гірко шкодувати решту свого життя.

– Лінія долі, – продовжує Капітоліна, – починається біля зап’ястя і перетинає долоню по вертикалі. На лівій руці у вас є ця лінія, на правій – ні. Це означає, що ви досі не можете себе знайти. Метаєтесь від одного до іншого. Але часу не так багато. Вам треба сконцентруватись. Відкинути все зайве. Зрозуміти, що ви живете для чогось, а не просто так. Навіть рослини мають свій сенс, ви ж поки що живете без цього сенсу.

– А у вас є лінія долі? – хитро всміхається молодик.

– Звичайно, є, – Капітоліна про всяке тримає обидві свої руки долонями вниз. – В мене є ціль у житті, можете не сумніватись… Але продовжимо. Бачите ці короткі перпендикулярні лінії у підніжжі мізинця. Це лінії стосунків. У вас їх багато. Усі однаково короткі.

Молодик вигукує, не дослухавши:

– Не об’ясняйте – я розумію, що це значить. У мене багато жінок. Я люблю жінок, жінки люблять мене – не бачу тут нічого страшного.

– Справді не бачите? – Капітоліна раптом стає серйозною і непривітною.

– О, я вас умаляю!

– Не треба мене умаляти, я і так невисокого зросту! – Капітоліна відчуває, як на чолі проступає гарячий піт. – Ви бігаєте за жінками аж ніяк не з любові. Любов’ю тут і не пахне. Ви не знаєте, що це таке – любов, і кидаєте жінок до того, як вони починають вас розуміти. Ви просто маленький самовдоволений індик, з куцою лінією розуму і без лінії долі, який корчить з себе велике цабе. Вами керує не любов, а лінь, нудьга і байдужість!

На мить Капітоліні здається, що маленьке велике цабе зараз її вдарить. Капітоліна відсувається назад, однак молодик на диво спокійно їй каже:

– А ви ще довго тут будете стояти, дарагая? Може, півасіка пойдьом вип’єм? Я приглашаю.

– Чому ти мені раніше не розказав, Коля? – Капітоліна виловлює зі свого акваріума двох жаб.

Незрозуміло, як жаби туди потрапили. Жаби в супермаркеті не продаються і ніколи не продавалися.

– Але тепер усе піде по-іншому, Коля. Я все знаю. Я знаю, що ти німий.

Коля, як завжди, ніяк не реагує на Капітоліну. Віддирає двох приморожених восьминогів один від одного.

– Тільки мене страшенно цікавить одна вещь, Коля, – Капітоліна зіскакує з табурета і з сачком у руках підбігає до напарника. – Не бійся, я нікому не розповім, якщо це таємниця, просто дуже кортить дізнатися.

Капітоліна стає навшпиньки, щоб дотягнутися до його вуха. Шепоче:

– Ти тільки німий, чи і глухий теж?

Коля нервово відштовхує Капітоліну від себе геть.

– Ну скажи мені, – канючить Капітоліна. – Будь ласка! Кліпни одним оком, якщо тільки німий, а двома – якщо і німий, і глухий одночасно!

Коля дивиться на Капітоліну, мнучи в руках двох приморожених один до одного восьминогів. Жодного руху повіками.

Може він і сліпий теж, думає Капітоліна.

– Дєвушка, виловіть мені, пожалуста, рибку із акваріума, – делікатна жіночка приходить до Капітоліни за рибою регулярно. Очевидно, їй подобається спостерігати за тим, як Капітоліна відрубує рибам голови.

Капітоліна вагається.

В акваріумі плавають дві невідомо звідки взяті жаби і один старий дзеркальний короп. Короп ледь живий. Часто перевертається черевом догори, але Капітоліна встигла з ним подружитися.

– Вибачте, що я вам таке кажу, – каже Капітоліна делікатній жіночці, – я, чесно, і не маю права таке казати… але… ви впевнені, що хочете цю рибу?

Делікатна жіночка тупувато витріщається.

– Риба не свіжа, да?

– Ні-ні, риба свіжайша! – схоплюється Капітоліна. – Дивіться, як рєзвенько плаває догори пузом! Тут інше… Просто… а ви не пробували… ЇСТИ ОВОЧІ?

Делікатна жіночка втрачає свою делікатність.

– Дєвушка, ви яка-то ненормальна! Яке ваше діло, чи їм я овочі?

– Прошу! Ви неправильно мене зрозуміли! Тільки не нервуйтеся! Не думайте, що мені жалко того коропа! Якщо хочете, відрубаю йому голову й оком не змигну! Ха! Рука і не дрогне! Я ось що тільки хотіла сказати. Їсти овочі дуже корисно. У них стільки поживних речовин, ого-го! А квасоля – королева столу. Квасоля, буряк і морква замінять будь-яку рибу. Подумайте самі, невідомо, звідки привезли цього коропа. Невідомо, в яких він плавав водах. Можливо, у дуже брудних. Ви думаєте, що їсте рибу, а насправді їсте фекалії і радіонукліди, – на останніх словах Капітоліна трохи запинається. Вони, як і жаби, невідомо звідки з’явились у Капітоліниному словниковому запасі.

– І що саме главне, – ефектно закінчує Капітоліна, – овочам зовсім не больно!

Делікатна жіночка озирається в пошуках якого-не-будь начальства. Її терпець урвався. Зараз вона влаштує Капітоліні квасолю, буряк і моркву.

Коля мовчки виловлює нещасного коропа, акуратно відрубує його голову, випотрошує тельбухи і в целофановій торбинці подає дзеркальний трупик делікатній жіночці. При цьому, Капітоліна ладна поклястися на Біблії, Коля ввічливо посміхається, так, як повинен посміхатися кожен продавець, маючи справу з клієнтом.

Капітоліна, роззявивши рота, заворожено за ним слідкує.

Делікатна жіночка теж.

Бере простягнену їй торбину і поблажливо посміхається у відповідь.

– Ладно, – зітхає вона, звертаючись до Капітоліни, – так і бить. Прощаю тобі, глупишка, в послідній раз. Іду в овочевий відділ.

– Коля, – каже тим часом Капітоліна, – а ти зовсім не ідіот, нє, ти зовсім не ідіот. Ти все розумієш, правда?

Коля відвертається, щоб приховати усмішку, яка цього разу не адресована примхливим клієнтам.

– Поділись зі мною бутербродом, Коля, я голодна як пес.

І, у проміжку між очікуванням і споживанням «Докторської» ковбаски, Капітоліна вголос розмірковує:

– Ти, Коля, німий, але не глухий. А тепер уяви собі на одну секунду, тільки спробуй собі таке уявити. А що, коли риби такі ж, як і ти. Нічого не можуть сказати, але все чують! Бідні! Тільки подумай, Коля, як їм, напевно, больно! Як їм страшно!

Натаха повернулася з роботи зарано. Натаха п’яна.

– Я сьогодні розгадала одну важливу ділєму, Капітоліна! – кричить Натаха з порога.

Ноги її ледве тримають. Натаха по-дурному гигикає:

– Ми з тобою, Капітоліна, дві курки. У нас вобщє мозга нема!

Капітоліна даремно намагається всадити Натаху в крісло.

– Рождьонний ползать лєтать не сможет! – горланить Натаха. – Ми з тобою дві курки. І ми курки, і твоя бабка тоже!

– Не обіжай мою бабку, Натаха.

– А я і не обіжаю. Я їй, можна сказати, комплімент дєлаю.

Натаха гримає кулаком по столу. Горнятко з недопитою вранішньою кавою падає на підлогу і розбивається.

– Що з тобою, Натаха? – злякано питає Капітоліна. – Що сталося?

– Нічого не сталося, абсолютно нічо! В тому-то і біда! І нічого ставатися не собирається!

– Заспокойся, Натаха. Лягай спати. Ти п’яна.

– Я п’яна, але спати не лягу! Я тобі маю всю правду сказати. Щоб ти, Капітоліна, не мучалась більше.

– А я не мучаюсь, – Капітоліна ображено надуває губки.

– Подивіться на неї! Капітолінка не мучається! Канєшно, не мучається, бо для того, щоб мучатися, треба мати мозг!

– Нащо ти так кажеш, Натаха?

Капітоліна лягає в ліжко і ховається під ковдрою.

– Я тебе не чую!

– Нє, ти мене чуєш, Капітоліна! – Натаха ні з того ні з сього починає плакати. – Ми з тобою два сапога пара. Офіціантка і продавщиця рибного отдєлєнія! Муж і жена! Странно, що ми ще сексом не занімаємося.

– Натаха, – Капітоліна повертається в кухню, – заспокойся. Усе буде добре.

– Канєшно, добре. Секс – це всігда добре.

Натаха тихо рюмсає в Капітоліни на плечі.

– Мене ніколи не назначать главним адміністратором, Капітоліна, понімаєш? Ніколи!

– Чого ти так вирішила? Назначать, канєшно! Не сьогодні, так завтра. Ти ж сама казала, що главне мати опрєдєльонну ціль.

– Я тобі збрехала!

– Навіщо?

– Щоб круче виглядати. Ніяка ціль не поможе, якщо ти народилася дурою.

– Я не дура, Натаха, – Капітоліна каже це ніжно і лагідно.

– Дура, Капітоліна, дура, – так само ніжно і лагідно заперечує п’яна Натаха. – Ти на «Львівській брамі» хотіла вийти, помниш? Всі знають, що «Львівська брама» неробоча. Всі. Такої станції метро взагалі нема. Тільки назва. Її вирили, а потім зарили опять. А ти, Капітоліна, нічого не поняла. Нічого не поняла, бо не маєш чим.

Капітоліна мовчить. Ворушить бровами.

– Я всьо поняла, – невпевнено захищається.

– Ага, поняла. Так поняла, що тебе наряд міліції додому привів. Я розписку мусила писати, що отвічаю за тебе. Якби не я, то сиділа би ти у дурдомі в білому балахоні.

– Той… міліціонер, він сам запропонував відвести мене додому…

Капітоліна дрижить як у лихоманці. Капітоліні хочеться розридатися разом з Натахою, але якийсь далекий внутрішній голос шепоче їй: «Вашій Високості не годиться зараз плакати. Ваша Високість має бути вищою за біди і негаразди».

– Я й сексом ще не занімалась, – чомусь каже Капітоліна, ковтаючи сльози.

– В тебе всьо впереді, Капітоліна. Щоб заніматись сексом, мозок не потрібен.