Читать книгу Звірослов - Таня Малярчук - Страница 5

Капітоліна і Натаха підіймаються ліфтом на дев’ятий поверх.

– І що ти зараз скажеш, Капітоліна?

– Нічого. Подивлюся, хто там живе.

– Я не можу! Мені стидно!

– Не сци, Натаха.

Вони виходять на коридор дев’ятого поверху.

– Ось ця квартира, – Капітоліна тикає пальцем у старенькі дерев’яні двері і тисне на дзвінок.

– Боже, і чого я тебе слухаю! – молиться Натаха сама до себе. – Вічно куда-то з тобою встрягаю!

Двері відчиняються. На порозі – старенька бабця в поношеному вицвілому халаті.

– Що вам треба? – здивовано каже бабця. – Ви хто?

– Ми… ваші сусіди знизу, – Капітоліна ніяково потискає плечима. – Вибачте, що турбуємо вас.

Бабця опирається на палицю.

– Да пожалуста, – каже вона. – Що ви хочете?

– Скажіть, будь ласка, – Капітоліна запинається, – нащо ви… викидаєте черстві батони через балкон?

Бабця хвилину мовчить.

Зараз почне кричати, думає Капітоліна, однак бабця, судячи з усього, вже давно не може кричати.

– А що, упало комусь на голову, да?

Бабці соромно.

– Ізвінітє раді бога, – лепече вона, – я викидаю хліб посеред ночі спеціально, щоб нікого не поранити. А тут, видно, оплошала. Ізвінітє!

– Ні-ні, ви нікого не поранили, не переживайте так. Нам просто цікаво, навіщо ви це робите?

Бабця усміхається беззубою посмішкою.

– Да викидаю, щоб твар якась з’їла. Понімаєте, ноги вже не носять. Тяжко спускатися вниз. От я і придумала викидати через балкон. Як є якийсь черствий батон – так і викидаю. Воно ж, бєдніньке, голодне там всюди бігає, чекає, щоб хтось покормив. Я й подкормлюю. Мені много не треба, а діти постоянно приносять. Тільки ви дітям не кажіть, а то ругатися будуть.