Читать книгу Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш - Страница 4

Поява на світ та родинне коріння. Народився майбутній гетьман 27 грудня 1595 р. Венеціанський посол Сагредо в 1649 р. зазначав, що Хмельницькому 54 роки. Тому, як правило, цим роком і датується його народження. 27 грудня, як відомо, День святого Теодора Начертаного, і хлопчики, народжені в цей день, отримували ім’я Богдан (народна форма імені Теодор). Історики сходяться на думці, що Богдана також називали Зиновієм. Так його й кликали за світських, життєвих обставин. Коли ж ішлося про державні діяння, Хмельницького-гетьмана величали Богданом.

Секретар короля Італії Єронім Піноччі писав, що «Хмельницький так названий від своїх; ім’я його батька було Хмель, а його звали Хмеленко». Павло Алепський, сирійський мандрівник, який побував в Україні в 1654–1656 рр., не називав гетьмана інакше як Хмель – таке ім’я він чув від козаків. Будемо й ми слідувати цій традиції, тобто називати гетьмана Хмелем, щоб не повторювати постійно його імені чи прізвища.

Невідомо достеменно, де саме народився Богдан, як і те, звідки походив рід Хмельницьких. Зазвичай беруть на озброєння суто географічну прив’язку: населені пункти Хмельник, Хмелів, Хмелівка та ін. Хмельницькі були маловідомими дрібними шляхтичами, якими не цікавилися геральдисти, і тепер ще не можна остаточно з’ясувати, з якого саме місця походить цей рід. Польський історик Владислав Марчинський на початку XIX ст. писав, що Хмельницькі жили в містечку Хмільник (тепер Вінницька область). Український історик Степан Посіко твердив, що Хмельницькі вийшли з Хмельника в Перемишльській землі Руського воєводства. Зараз найбільш вірогідним місцем народження вважають село Хмель, розташоване за 20 кілометрів на південний схід від Любліна. За 15 кілометрів від нього є село Собєська Воля (з якого походив рід Якуба Собєського, батька короля Яна ІІІ Собєського), а ще за 7 кілометрів – село Жулкевка (з якого походив рід Станіслава Жолкевського, батька коронного гетьмана й канцлера, засновника Жовкви).

Народження Богдана майже ніхто не пов’язує з «хмільними» містами. Найімовірнішим місцем народження називають Чигирин, також згадують Жовкву, Переяслав та Суботів. Визначення більш-менш точного місця безпосередньо пов’язане зі з’ясуванням деталей біографії Богданового батька, Михайла. Богдан був найстаршою дитиною в сім’ї, і з огляду на дату його народження батьки мали побратись не пізніше 1594 р., а завагітніти мати гетьмана мала б орієнтовно в 1594-му або на початку 1595 р. Отож виникає питання: де вони жили на той час?

Що ми знаємо про батька Богдана, Михайла? Народився він у 1560-х рр. Історики запевняють, що належав до земян (дрібної шляхти, що підтримувала тісні стосунки з козаками). У автобіографічному листі до короля Яна ІІ Казимира, написаному під Зборовом 1649 р., Богдан назвався шляхтичем. Посли різних країн у різний час теж стверджували, що Богдан шляхетський син. За деякими даними, його батько Михайло народився в Лисянці на Київщині. Проте відомості ці, очевидно, помилкові, бо Лисянка почала заселятися лише в 20-ті рр. XVII ст. Були навіть міркування, що Михайло Хмельницький походив з Литви чи з Мазовецької землі.

Дорослішання Михайла припадає на час формування козацтва як військового стану в Речі Посполитій. Ця держава постала 1569 р. як унія Польської Корони та Великого князівства Литовського. У 1572 р. 300 козаків були вперше взяті на державну військову службу і вписані до реєстру. Їхньою функцією став захист південно-східних кордонів новоствореної держави (сучасна центральна Україна) від спустошливих нападів татар із Кримського ханства. У 1578 р. їхня кількість зросла до 600 і король надав козакам у володіння місто Трахтемирів, прапор і печатку.

Історія життя Михайла начебто й інформативна, але часом виглядає доволі заплутаною й суперечливою. Одна група істориків наводить такі факти: у кінці XVI ст. – на початку XVII ст. Михайло жив у Жовкві на Львівщині при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. Імовірно, мешкав у замку, як і решта гетьманських слуг. Станіславова донька Софія 1605 р. побралась із Яном Даниловичем, власником Олеського замку. Після цього Михайло пішов на службу до Яна в Олесько, а згодом до Чигирина.

Інша група істориків твердить, що Михайло Хмельницький перейшов на службу до Яна Даниловича ще в 1592–1594 рр., коли той став чигиринським і корсунським старостою, а Михайла в 1594 р. призначив підстаростою. Істориками ж переноситься з книжки до книжки помилкове твердження, що призначення Яна старостою відбулось у 1606 р. Тож, як стверджують прихильники версії народження гетьмана в Жовкві, до 1594 р. Михайло Хмельницький жив у Жовкві, і саме там побачив світ Богдан. Імовірно, що Михайло проживав у Жолкевського не до 1606 р., а в період між 1588–1594 рр. Звідки такі розрахунки? Із 1588 р. Жолкевський перебував у поселенні Винники, і тільки з 1597 р. біля Винників він почав будувати власне Жовкву, яка в 1603 р. отримала магдебурзьке право. Дружина Жолкевського Регіна призначила Михайла Хмельницького очільником палацової охорони. Друга дата обумовлюється тим, що в 1594 р. Михайло вже фігурує як чигиринський підстароста.

У чому полягала тоді причина зміни місця проживання? Історики сходяться на думці, що мотивом була втеча від правосуддя. Венеціанський посол Альберт Віміна в 1650 р. писав: «Він (Михайло – Т. Б.) був шляхтичем, який попав під вигнання і був позбавлений шляхетського звання». Посол шведського короля Самуель Грондський, котрий був у Чигирині 1654 р., теж зазначав, що Хмельницький «народився від батька – польського шляхтича», який був покараний судом чи то на баніцію, чи то на інфамію.

Баніцією звалося позбавлення всіх прав, виведення з-під дії норм судочинства, оголошення вигнання з держави. Покарання інфамією за законами Польської Корони вважалося найжорстокішим і передбачало знеславлення й обмеження в громадянських правах або вигнання покараного за межі батьківщини. Таке рішення суд ухвалював щодо шляхти, яка чинила напади на маєтки сусідів, ґвалт, розбої чи крадіжки. Що саме із цього зробив Михайло – невідомо. Історик Людмила Дехтярьова, вивчаючи це питання, стверджувала, ніби він був настільки гарним, що сусідські жінки-шляхтянки постійно задивлялись на «пана Міхала». До всього ще й дорікали своїм чоловікам, чому вони не такі, як пан козак Хмель. І цього шляхтичі не могли стерпіти, почали закидати Михайлові, що той псує їм жінок. Потім, за однією версією, зібрали навколишню озброєну шляхту й вчинили напад на його господарство. За іншою – на знак помсти з’явились до суду й домоглись для Михайла баніції, звинувачуючи у ґвалті. Але в статті, де наводиться така версія, історик не подає посилань чи цитат з історичних джерел, що могли б цю версію підтвердити.

Чигиринська земля була на той час територією Дикого Поля – малозаселених і майже неосвоєних земель, на які ще не поширювалась юрисдикція Польської держави. Там батько Хмеля міг перебути своє вигнання, яке б втратило свій правовий статус через відсутність правових норм, судів і виконавців покарань. До Чигирина Михайло перебрався, очевидно, за порадою свого пана, Жолкевського. Той був у дружніх стосунках із Яном Даниловичем, у 1594 р. рекомендував Михайла гетьману Яну Замойському, хвалив його бойові якості. Тож, вирішивши не вплутуватись в історію з баніцією Михайла, порадив йому перебратись туди. Тим більше що Чигирин отримав у 1592 р. право самоврядування, його потрібно було розбудовувати, і так можна було почати свою кар’єру з чистого аркуша.

Ще одним аргументом на користь Чигирина є те, що мати Богдана була козачкою. Територія ж Дикого Поля була основною, де в XV–XVI ст. ст. зароджувалось козацтво як суспільний та військовий стан. Навряд чи Михайло познайомився зі своєю дружиною в Жовкві, де були тільки шляхта та залежні селяни.

Імовірними місцями народження Хмельницького називають також Переяслав і Суботів. Переяслав був імовірним місцем народження в тому випадку, якщо Богданова мати була родом звідти. Історик Микола Петровський додавав до цієї версії такі факти: що родом з Переяслава був хрещеник Богдана, Тетеря; що Хмельницький мав двір у Переяславі; що Данило Заславський назвав Богдана переяславським козаком. Та, радше за все, Богдан мав там коріння й бував у місті, вивчав його, його людей, родичався з ними – але народився не там. Хутір Суботів розглядався через те, що Михайло Хмельницький завів там своє господарство й побудував дерев’яну церкву Святого Михаїла, де охрестив Богдана. Та цих аргументів все ж замало для побудови повноцінного припущення.

Посада підстарости, на яку був призначений Михайло, була на той час досить значною та впливовою. Фактично підстароста був управителем всього старостинського замку та староства, бо сам староста рідко коли мешкав у своїй державній резиденції. За його відсутності саме підстароста чинив суд, командував військовим загоном. Михайлові було надано право бути осадником Чигирина (тобто засновувати нові поселення). Він і сам отримав від Яна Даниловича посілість (земельну ділянку) над річкою Тясмин милею вище від Чигирина, де збудував собі хутір. Біля цього хутора з часом постало село Суботів (у 1606-му або 1616 р.).

Із середини 1590-х рр. розпочалось масове «покозачення» селян і міщан, які перебирались до Дикого Поля й утворювали свої козацькі громади. Зароджувались особливі козацькі порядки, кодекс поведінки, усвідомлення особливого статусу козаків у суспільстві. Серед елементів того кодексу були ті, які найбільше приваблювали бажаючих стати козаками, – особиста воля від пана й держави. Уже в 1591–1593 рр. спалахнуло перше козацьке повстання, підтримуване селянами. Коли перші бунтували проти невиплати платні, обмеження вступу до реєстру, то другі хотіли з допомогою козаків позбутись своїх панів, польських шляхтичів. Вони завели для селян таку панщину й кріпаччину, що іноземні автори писали: «Польська Корона – то рай для шляхти й пекло для холопів». Повстання було придушено, і частина повстанців була відіслана в той-таки Чигирин. Також там проживало немало козаків-реєстровців, які несли сторожову службу, захищаючи землю від набігів татар. Згодом Михайло був призначений їхнім сотником. Саме з козацького середовища він і вибрав собі дружину. Його обраницею стала донька низового гетьмана князя Богдана (Федора) Ружинського Анастасія Ружинська. Богдан при нагоді неодноразово підкреслював своє шляхетське походження, але при цьому не забував і про козацьку кров.

Відомості про матір Хмельницького дуже скупі. Ураховуючи, що вона народжувала в 1595 р. (Богдана) і близько 1620 р. (Григорія), то народження її самої слід віднести десь до 1575–1579 рр. Припускають, що подружжя мало трьох синів: власне Богдана, Юська (сосницького полковника) і, можливо, Захара (реєстрового козака). Імовірно, що в подружжя Хмельницьких було ще три доньки, Богданові сестри, які повиходили заміж за козаків.

Проблема успадкованого статусу. Покоління істориків, що брались вивчати постать Хмельницького, ставили собі питання: до якої соціальної та правової категорії його віднести – до шляхтичів чи простих козаків? Проблема, власне, полягає в подвійній самоідентифікації Хмеля. Богдан неодноразово підкреслював, що відчуває себе козаком. Проте також часто говорив, що він «шляхетно уродзоний» і батько його шляхтич. Де в такому разі правда?

Польський історик Януш Качмарчик зважив усі аргументи дискутантів і дійшов висновку, що через брак переконливих аргументів цю проблему не вдасться розв’язати. Чи так воно є? І що саме дає підстави вагатись у визначенні станової приналежності гетьмана? По-перше, сумнівне шляхетство самого батька Хмельницького, Михайла. Вище вже йшлося про те, що, за свідченнями джерел, батько Богдана був шляхтичем, який попав під вигнання і був позбавлений шляхетського звання, покараний судом чи то на баніцію, чи то на інфамію. Що одне, що інше передбачало знеславлення й вигнання.

Проте шляхетство Хмельницького визнавав польський король Ян Казимир, який у своїх листах називав його «уродзоним», тобто шляхтичем. Хоч саме таким Богдан рекомендувався й попередньому королю. Навряд чи тому було невідомо про злочини Богданового батька. Проте в тогочасному суспільстві в повсякденному житті такі юридичні тонкощі далеко не завжди бралися до уваги. До прикладу, у першій половині XVII ст. жив такий собі польський шляхтич Самійло Лящ. За розбій, грабунки, вбивства він був присуджений 236(!) разів до вигнання – баніції і 47(!) до позбавлення честі й доброго імені – інфамії. Але за відвагу на полі бою від виконання покарань його захищав великий гетьман коронний Станіслав Конєцпольський, під чиїм командуванням він перебував з 1623 р. Гетьман видавав ґлейти (охоронні листи) на відтермінування виконання баніції Ляща. Про шляхтича-розбишаку тоді пліткували, що невиконаними вироками суду він підбивав собі плащ.

Друга підстава для сумніву в шляхетстві Хмельницького – це соціальний статус його матері. Усі дослідники стверджують, що вона була простою козачкою. За статутом 1505 р. шляхтичем визнавався лише той, хто походив від матері-шляхтянки. Коли шляхтич брав шлюб із простачкою, він автоматично позбавляв свого майбутнього спадкоємця шляхетських прав. Проте після загибелі чоловіка мати Богдана вдруге вийшла заміж – за шляхтича Василя Шишку-Ставецького, що може свідчити на користь її шляхетського походження.

Зрештою, Хмельницький використовував у своїх листах герб «Абданк» або ж «Сирокомля», як стверджує історик Іван Сварник, бо ці герби доволі схожі один на інший. Це теж мав право робити тільки шляхтич. Брацлавський воєвода великий український магнат Адам Кисіль називав Хмельницького «простим хлопом». Але Кисіль взагалі намагався принизити значення повстання, казав, що це «хлопська рука» піднялася «противу своїм господарям», тому й Хмельницького він називав «хлопом». У листах же він звертався до Хмельницького як до рівного собі шляхтича: «…здавна мені милий пане і приятелю», «пане і приятелю мій давній, ласкавий».

Проблема шляхетського коріння була актуальною для Хмельницького завжди, а гостроактуальною стала, коли він очолив Військо Запорозьке. Адже за тогочасними уявленнями лише шляхта мала право створювати державу, керувати нею й представляти її. Сербські дипломати у своєму листі від 1654 р. титулували гетьмана «пресвітлий і благородний, Богом вибраний пане Богдане Хмель». Для них факт походження гетьмана зі шляхетного роду був очевидним.

При цьому всьому, як не дивно, двоїстість статусу власне і йшла на користь його політиці. Якщо в межах держави, серед козаків, міщанства і селянства, Хмель був своїм, «козаком», то за її межами його величали шляхтичем, главою, ба навіть князем Війська Запорозького. Таке ставлення, знову ж, з усіх боків формувало Богданів авторитет і повагу. Із самого початку не вдалось цього зробити його наступнику Виговському, бо козаки твердили в один голос, що він із польської, ворожої шляхти, і негідно йому очолювати українську козацьку державу.

Альма-матер майбутнього гетьмана. Початкову освіту Богдан, очевидно, здобув удома, як і багато синів дрібних шляхтичів та козаків. У віці 10 років, напевно, за наполяганням батька продовжив навчання в одній з монастирських шкіл у Києві. На цьому наголошують дослідники, які аналізували написані гетьманом листи та універсали. Вони дійшли висновку, що його почерк характерний для київських шкіл початку XVII ст. Існувала версія, що це була Київська братська школа. Проте вона відкрилася в 1617 p., коли Богдану вже виповнилося 22 роки і він ходив у походи і володів пером не гірше, ніж шаблею.

У Києві Богдан навчався приблизно в 1605–1607 рр. Там він мав опанувати тогочасну літературну українську мову, навички скорописного письма, отримати знання з історії свого краю. На це вказує мова його листів та універсалів – тогочасна українська літературна мова, народна в своїй основі, у якій зустрічаються старослов’янські слова й полонізми. У листах Богдана та в усних висловах є згадки про давніх київських князів, особливо про Володимира, що хрестив Русь, про Володимира Мономаха, про галицького князя Лева, про кордони «великих князів руських з королями польськими», про загарбання українських земель Польщею. Саме Київська школа дала майбутньому гетьманові такі знання.

Задоволений шкільними успіхами сина, Михайло Хмельницький вирішив навчити Богдана польської й латинської мов. Їх знання в Речі Посполитій було запорукою успішної кар’єри. Для подальшого навчання батько обрав єзуїтську колегію, засновану в 1608 р. у Львові Станіславом Жолкевським. Ця школа слугувала знаряддям поширення католицтва в Україні й боротьби з православною церквою та самобутньою культурою українського народу. Богдан навчався в цій колегії десь із 1609 (1610) по 1615 (1616) p., успішно пройшовши класи граматики, поетики та риторики, тобто здобув звичайну для незаможної шляхти того часу освіту. Опанував польську мову й латину, якою тоді практично писала, друкувала й спілкувалася вся Європа. У колегії він також почав вивчати французьку й німецьку мови.

Відомо, що одним з його вчителів був Андрій Говцель-Мокрський, доктор богослов’я, відомий проповідник, автор панегіриків польській шляхті й католицькій вірі.

У колегії Богдана навчили теологічним основам католицизму. Єзуїти одразу намагались наставляти молодих юнаків на шлях служіння католицькій церкві, відповідно часто-густо закликали зрікатись православ’я. Із юним Хмелем їм цього зробити не вдалося. У стінах колегії Богдан почав відчувати ворожість до єзуїтів. Про перебування Хмельницького в єзуїтській школі українські літописці записали такий переказ: коли Богдан з іншими студентами походжав біля костьолу, «вітер схопив його, тричі обніс довкола костьолу й на тому місці, звідки його підхопив, знову поставив»; єзуїти з цієї пригоди зробили висновок, що «з цього хлопця буде велике гоніння на римську церкву». І справді, ставши гетьманом, Хмельницький домігся від польського уряду заборони діяльності єзуїтів на території Війська Запорозького, бо від єзуїтів «починається незгода в релігії та порушення миру».

Мовну практику та освіту Богдан продовжував і після завершення навчання. Потрапивши до турецького полону в 1620-х рр., вивчив там турецьку, а згодом і татарську. За певний час це допомогло йому вести переговори з ханами, яких він брав собі за союзників. Польською він володів добре й постійно вправлявся в ній, пишучи листи до польських королів та магнатів. Французький посол у Варшаві граф де Брежі був здивований, коли в 1647 р. на зустрічі з козаками Б. Хмельницький повів з ним розмову латиною. Посол згадував Богдана як «людину освічену, розумну, сильну в латині». У 1650 р. гетьман вів латиною переговори з венеціанським послом.

Зрештою, Хмельницький отримав добру освіту, яку на той час мали більшість козаків, що стали за часів його правління козацькою старшиною. Випускники Києво-Могилянської академії, Острозької слов’яно-греко-латинської школи, Львівської братської школи та інших навчальних закладів в Україні були захисниками української державності ще дуже тривалий час.