Читать книгу Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш - Страница 6

Тридцяті роки XVII ст. стали якісно новим етапом становлення політичних поглядів Богдана Хмельницького. Саме тоді він остаточно переконався в потребі зміни політичного устрою Речі Посполитої, дійшов висновку про необхідність об’єднання різних груп козацтва в боротьбі за «вільності й віру», досягнення союзу козаків з іншими верствами населення, у тому числі з дрібною шляхтою та селянством.

Відомий польський історик другої половини XVII ст. В. Коховський твердив про участь Богдана в повстанні Тараса Трясила 1630 р. Правда, не навів при цьому якихось конкретних фактів. Мабуть, Хмель пристав до війська Трясила після захоплення ним Канева й дійшов разом із повстанцями аж до Переяслава, та не брав якоїсь керівної, організаторської ролі в повстанні. Вочевидь, йому передалось прагнення керівників повстання «віру благочестиву (православну – Т. Б.) від замислів лядських врятувати».

У цілому поки що не виявлено джерел, де б прослідковувався шлях Хмельницького протягом першої половини 30-х рр. XVII ст. Можна лише припустити, яку позицію він займав у протиборстві козаків та польської шляхти. Швидше за все, Богдан не перебував у лавах тієї частини заможного козацтва та старшини, яка прагнула служити шляхетській Польщі. Разом із тим він не поділяв і певних настроїв козацьких низів, які були «гарячими умами» і закликали різати й громити шляхту. Дедалі більше Хмель переконувався в тому, наскільки катастрофічними для козацтва є їхні міжусобиці. На цей час він уже користувався досить великим авторитетом серед козацтва, почав обіймати нижчі старшинські посади.

Докладно відомо про участь Хмельницького в козацько-селянському повстанні 1637–1638 рр. під проводом Павла Павлюка (Бута), Яцька Остряниці та Дмитра Гуні. Згодом у листах до Миколи Потоцького і Яна Казимира він запевняв, що «ніколи не бував у ніякій ребелії, бунтах свавільних». Але Хмельницький робив такі заяви, маючи спеціальні політичні цілі, щоб полегшити собі переговори з польським урядом. Насправді він разом з іншою реєстровою старшиною брав участь у повстанні на першому ж його етапі.

Хмельницький тим більше мав підстав брати участь у повстанні через те, що Чигирин, де він жив, восени 1637 р. став головним центром повстанського руху. Один з керівників повстання, Томиленко, на початку 1637 р. відрядив на сейм посольство, яке мало добитися виплати грошей, права вписати нових козаків до реєстру, засвідчити великі кривди, що їх чинила козакам шляхта. Хмельницького називають серед учасників цього невдалого посольства, хоча зі стопроцентною впевненістю стверджувати це заважає брак джерел.

Також Богдан міг бути серед оточення іншого керівника повстання, Павла Павлюка. Дослідники відзначають, що Хмельницький, організовуючи своє повстання взимку 1648 р., діяв так само, як і Павлюк у 1637 р.: робив спроби залучити на свій бік реєстрове козацтво, розсилав універсали до міст і сіл із закликами підніматися на боротьбу, прагнув заручитися підтримкою з боку донських козаків і татар і т. д.

У грудні 1637 р. повстанці капітулювали й видали Потоцькому Павлюка, Томиленка й ще кількох осіб (попри домовленість із Киселем, усіх їх згодом стратили у Варшаві). За кілька днів відбулася козацька рада, котра здала переможцям клейноди Війська Запорозького, прийняла умови капітуляції та присягнула на вірність королеві. За вказівкою Потоцького було затверджено нову старшину реєстрового козацтва. Старшим реєстру призначили переяславського полковника Ілляша Караїмовича. Богдана Хмельницького призначили на посаду військового писаря.

Під Боровицею 24 грудня 1637 р. Хмельницький як військовий писар підписав акт капітуляції Запорозького Війська. На долю Богдана також випало вести листування з польськими гетьманами та складати прохання й скарги, що вимагало певного дипломатичного хисту. Саме тоді в нього почала вироблятись власна дипломатична манера: декларуючи поступливість, він у конкретних питаннях ставив тверді вимоги та не йшов на компроміси.

У 1638 р. була прийнята «Ординація Війська Запорозького», яка ще більше обмежила права і вільності реєстрового козацтва, заборонила вибирати собі гетьмана, забрала всі надані клейноди. Посаду військового писаря було скасовано, Хмельницький мусив вдовольнитися нижчою посадою, ставши одним з десятьох чигиринських сотників. Зрозуміло, що козаки не були задоволені новими законами, і в серпні 1638 р. вони сформували посольство до короля, яке мало домагатися пом’якшення умов «Ординації». До нього залучили Хмельницького.

Зустріч із королем пройшла в січні—лютому 1639 р. у м. Вільні. Владислав IV відмовився задовольнити прохання козаків і порадив надіслати нове посольство на сейм, котрий відкривався восени того ж року. Повернувшись додому, посли повідомили Військо Запорозьке про свою невдачу. Але втрачати було нічого, тому вирішено скористатися з поради короля та вирядити посольство на сейм. До нього козаки знову обрали Богдана Хмельницького – єдиного з усього складу попереднього посольства. Вісімнадцятого жовтня посли прибули у Варшаву і там перебували до 15 листопада.

Виконуючи постанови «Ординації», у 1639 р. польська влада відновила зруйновану козаками фортецю Кодак, що мала затримати потік добровольців на Січ. Оглядаючи відновлену фортецю в Кодаку, Конєцпольський запитав присутнього там Хмельницького, що той думає про її розташування та укріплення. Богдан начебто відповів: «Збудоване руками можна руками й зруйнувати». Через такі слова Хмель мало не був ув’язнений. І Конєцпольський перед смертю висловив жаль, що доводиться йому вмирати тоді, коли залишається серед живих Хмельницький. Справедливо передчував, якою загрозою той може стати, і боявся, «щоб Річ Посполита не зазнала від нього багато лиха, бо ніколи не було між козаками людини таких здібностей і розуму».