Читать книгу Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш - Страница 9

Хмельницький-воїн

По прибутті на Січ Хмельницького одразу підтримали козаки. Четвертого лютого, не зустрічаючи якоїсь протидії, Богдан вже володів Січчю. Проти «бунтаря Хмельницького» були вислані війська шляхтичів Вадовського та Кричевського, які 9 лютого були розбиті й відступили до Крилова. Ці події знаменували переростання повстання у війну. Між 10 та 15 лютого Богдан був обраний на козацькій раді гетьманом Війська Запорозького. Тепер він мав легітимну (в очах козаків) керівну посаду, військову підтримку і територію-плацдарм для збройного виступу на ворога.

Як починав розвивати закріплений успіх Хмельницький? По-перше, віддав наказ зміцнювати військовий табір на Томаківській Січі, де збирав військові сили й звідки планував похід. Це було розумне в будь-якому разі рішення, особливо тоді, коли б польські війська відкинули війська Богдана назад до табору. Наступним кроком було розсилання козаків у міста та села Київського й Брацлавського воєводств для підбурення тамтешнього населення до підтримки планів повстання. Також Хмель звернувся по допомогу до козаків-побратимів з-за Дону і вперше повів розмову з кримським ханом про можливість спільного походу.

Польська влада не стала чекати, доки повстання буде розширюватись. Коронний гетьман Микола Потоцький вирішив придушити його вже на початку. Уже 13 лютого був відданий наказ послати каральну експедицію з реєстровців на Запоріжжя, збиратись кварцяним військам (на утримання яких йшла четверта частина зі скарбниці) та шляхті, що була військовозобов’язаною. Двадцятого лютого Потоцький вже був у Корсуні і закликав повстанців видати їм свого «старшого» та розійтись по домівках. Якщо ослухаються наказу – позбудуться майна, своїх жінок та дітей.

Мабуть, не один козак вагався тоді між тим, чи скласти зброю, чи розвивати вже почате. Проте Хмельницький від самого початку подавав приклад вождя, який спільно з козаками не побоїться, не відступить і доведе справу до завершення. Тим більше що й обставини для козацького табору складалися сприятливо. Реєстровців не вдалося зібрати для каральної місії, а кварцяне військо й шляхта збирались не так швидко, як цього б хотілось Потоцькому. Тимчасом розіслані Богданом по Київщині і Брацлавщині агенти зробили свою справу – селяни і міщани цих регіонів піднімали масові заворушення проти своїх панів. Частина шляхти втекла, а інша не хотіла здаватись і просила Потоцького щось зробити, бо «не залишилось жодного села, жодного міста, де б не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя і майно своїх панів й орендарів».

Потоцький вирішив наразі почекати з радикальними діями і пішов з повстанцями на переговори. Звісно, не особисто, а через посланців, бо не личило такому вельможі, як він, особисто вести перемовини з простими козаками. Знаючи особисту кривду Хмельницького, Потоцький через послів запропонував тому віддати Суботів і розглянути інші козацькі скарги та й думав, що цього буде досить. Але Хмель від імені військової ради повстанцям відповів, що хоче набагато більше, ніж повернення хутора. Ні багато ні мало – поновити давні права і вольності, замінити польських полковників на козацьких, дозволити морський похід на Туреччину, вивести польське військо з берегів Дніпра та Правобережжя й взагалі скасувати тут польське управління, бо «козацький це регіон».

Звісно, що Потоцькому не подобались такі вимоги повстанців, оскільки вони підривали основу державного устрою Речі Посполитої на українських землях. У відповідь коронний гетьман дав наказ польським військам зайняти міста, де найбільше скупчувалось козацтво: Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, заборонив міщанам та селянам збиратись разом і вилучив всю наявну в них зброю.

Відомості про козацьке повстання та вимоги козаків у Варшаві стали відомими орієнтовно через три тижні, у першій декаді березня. Перші особи держави, король та канцлер, вважали, що козаки обурились, бо їм зірвали морський похід, і вже звично ремствували на зловживання шляхтичів та урядників. Тож запропонували Потоцькому не заважати вийти в море і створити комісію для розгляду козацьких скарг, щоб трохи заспокоїти їх і не мати клопоту.

Проте не думалось Потоцькому, що запропонований королем план залагодить ситуацію. Надто гострими й радикальними були вимоги Хмельницького і козаків, надто рішуче вони поводились. Тому на кінець квітня, коли підросте трава для коней і висохне болотиста місцевість, Потоцький запланував йти на Запоріжжя й придушити бунт Хмельницького. Із собою в похід вів дві групи військ: одну суходолом, іншу Дніпром, на човнах. Так хотів заскочити залогу Богдана на Січі з усіх боків.

Військ у Хмельницького на той час було набагато менше. Потрібна була допомога з іншого боку. Тому Богдан так інтенсивно вів переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм. Той спочатку відмовлявся, та врешті погодився, очікуючи для себе вигоди від цієї операції. Спочатку направив до Хмеля свого підопічного Тугай-бея, а потім прибув сам.

Усього хан привів із собою п’ять-шість тисяч воїнів. Десь стільки ж мав Хмельницький. Потоцький же міг розпоряджатися силами від 16 до 18 тисяч, мінімум на 6 тисяч більше. Перевага була очевидною, і Богдан гарячково шукав додаткову військову міць під свої знамена, що дала б можливість врівноважити сили. Зовсім незайвою була б допомога кількох тисяч реєстровців, які були серед польського війська. Тож Хмель заслав і туди своїх підопічних, щоб переконали об’єднатись із ним.

Розвідка гетьмана донесла йому плани Потоцького: де він зараз перебуває, скільки воїнів має, коли приблизно прибуде на Запоріжжя. Хмель вирішив задіяти тактичний маневр, якого не використовували раніше ні очільники козацьких повстань, ні польські воєначальники. Усі вони зазвичай чекали, коли лице в лице зустрінуться з основними силами ворога й тоді почнуть битву. Богдан же вирушив Потоцькому назустріч, знаючи, що військо його розпорошене і розтягнуте. Так було набагато легше його подолати.

Потоцький 21 квітня відрядив свого сина Стефана суходолом, а сам з іншою частиною війська вирушив по Дніпру, як і планував. Двадцять дев’ятого квітня польські жовніри стали табором на правому березі річки Жовті Води. Хмельницький виступив із Січі вже 26 квітня, отримавши від агентів розвідки відомості про пересування ворожих військ. Перед Богданом виїхали татарські загони, які несподівано для поляків розгромили їхню розвідувальну групу, та й самі стали несподіванкою для польських військ. У бій з татарами була послана трохи більша кількість військ, але вони були змушені відступити. І лише наступні послані вояки допомогли вцілілим попереднім жовнірам врятуватись і відійти до табору.