Читать книгу Американська трагедія. Книга 1 - Теодор Драйзер, Теодор Драйзер, Theodore Dreiser - Страница 16
Книга перша
Розділ XVI
ОглавлениеВиконуючи свою обіцянку, Гортензія другого дня відвідала м-ра Рубінштейна і з властивою їй хитрістю, з багатьма застереженнями пояснила йому, яке важке завдання стоїть перед нею. Чи не можна їй як-небудь одержати жакет за сто п’ятнадцять доларів на виплат, на не занадто важких умовах? М-р Рубінштейн гонористо похитав головою. Тут не продають на виплат. Коли б він хотів провадити торгівлю таким способом, він оцінив би жакет у двісті доларів і легко одержав би їх.
– Але я можу відразу заплатити п’ятдесят доларів, якщо ви дасте мені жакет.
– Дуже добре. Але де гарантія, що я одержу решту шістдесят п’ять, і коли я їх одержу?
– Через тиждень ви одержите двадцять п’ять, ще через тиждень чергові двадцять п’ять і на третій тиждень п’ятнадцять.
– Прекрасно. Але, припустімо, ви візьмете в мене жакет, а другого дня вас задавить автомобіль. Що тоді? Як я одержу свої гроші?
Це заперечити було важко. Справді, як вона могла довести, що хтось заплатить за її жакет. І потім ще треба буде морочитися з письмовим зобов’язанням і знайти солідну людину, – скажімо, банкіра, – який поручиться за неї. Ні, ні, в магазині Рубінштей-на не торгують у кредит. Тут треба платити готівкою. От чому їй продають жакет за сто п’ятнадцять доларів, але – жодного долара менше. Жодного долара!
М-р Рубінштейн зітхав і говорив, говорив. Нарешті Гортензія спитала: а що коли вона принесе йому сімдесят п’ять доларів готівкою, а решту сорок зобов’язується сплатити через тиждень? Чи віддасть тоді він їй жакет, чи дозволить забрати його?
– Але тиждень… тиждень… Ну що таке один тиждень? – переконував м-р Рубінштейн. – Коли ви можете принести мені сімдесят п’ять доларів наступного тижня чи завтра, а решту сорок через тиждень або через десять днів, то чому б вам не зачекати тиждень і не принести відразу всі сто п’ятнадцять? Тоді жакет ваш, і нема чого турбуватися. Залиште жакет за собою. Заплатіть мені завтра двадцять п’ять – тридцять доларів в рахунок суми, і я заберу жакет з виставки і відкладу його для вас. Ніхто навіть не побачить його. Через тиждень чи два принесіть мені решту – тоді він ваш.
М-р Рубінштейн пояснював це ніби якийсь складний процес, ледве доступний для розуміння. Але його аргументи були досить обґрунтовані. В своїх аргументах він мав досить підстав. Гортензія не мала чим заперечити. І вона зовсім засмутилась. Подумати тільки, що вона не може одержати жакета відразу. Та як тільки вийшла з магазина, вона підбадьорилася. Врешті-решт цей час мине швидко, і якщо Клайд додержить своєї обіцянки, жакет буде в неї. Головне тепер одержати від Клайда ці двадцять п’ять – тридцять доларів і тим самим скріпити свою чудову угоду з Рубінштейном. Тільки тепер до нового жакета їй потрібний і новий капелюшок, тому вона вирішила сказати Клайдові, що жакет коштує не сто п’ятнадцять, а сто двадцять п’ять доларів.
Про наслідки розмови було повідомлено Клайда, і він, обміркувавши комбінацію в цілому, знайшов її цілком розумною. Він відразу зітхнув з полегшенням: після попередньої розмови з Гортензією він був серйозно занепокоєний, бо не бачив ніякої можливості дістати протягом цього першого тижня більш як тридцять п’ять доларів. Наступний тиждень буде трохи легший, переконував він себе, бо він спробує позичити двадцять чи двадцять п’ять доларів у Ретерера, ще двадцять чи двадцять п’ять дадуть йому чайових, і в цілому цього буде досить на другу виплату. А протягом третього тижня він спробує позичити хоч би десять чи п’ятнадцять доларів у Хегланда, може й більше, а якщо цих грошей не вистачить, – заставить за п’ятнадцять доларів свого годинника, купленого кілька місяців тому. За нього, звичайно, дадуть не менш як п’ятнадцять: він коштував п’ятдесят.
Так, подумав він, але ж є ще Еста, яка сидить у цій жахливій кімнатці й чекає нещасного кінця свого єдиного романа. Як вона впорається з усіма витратами, мимоволі питався він у себе, хоч і боявся бути втягненим у грошові труднощі Ести і всієї сім’ї. Батько нездатний допомогти матері в грошових справах, і так ніколи й не допомагав. А що коли це нелегке завдання спробують покласти на нього, Клайда? Як він виплутається? І чому батько постійно морочиться з цією торгівлею годинниками й килимками і проповідує на вулицях? Чому батьки не відмовляться принаймні від цієї витівки з місією?
Але він знав, що сім’я не виплутається без його допомоги. Це підтвердилося наприкінці другого тижня його угоди з Гортензією. Він якраз одягався в себе в кімнаті, і в його кишені лежало п’ятдесят доларів, які він хотів передати Гортензії наступної неділі; в цю хвилину до нього заглянула мати.
– Мені треба поговорити з тобою, Клайд, перш ніж ти підеш, – сказала вона.
Він помітив, що вона дуже занепокоєна. Правда, останніми днями він відчував, що в неї якісь серйозні прикрості. Проте одночасно він говорив собі, що в нього зараз надто багато зобов’язань і він не має чим допомогти матері. Допомогти їй, – значить, втратити Гортензію. Він не міг піти на це!
Але які розумні виправдання міг він навести, відмовляючи матері в невеликій допомозі, тим більше, що він так добре одягнений і так систематично зникає вечорами з дому? Він весь час посилається на невідкладну роботу в готелі, але, певно, мати не дуже вірить у це. Щоправда, він два місяці тому зобов’язався платити протягом дев’яти тижнів по десять доларів щотижня замість п’яти і платить. Але це, мабуть, тільки довело матері, що в нього є зайві гроші, хоч він і намагався пояснити їй тоді, яка це важка для нього витрата. А тепер він і хотів би піти назустріч матері, але не міг, – перешкоджало нездоланне прагнення до Гортензії.
Трохи згодом Клайд вийшов до вітальні, і мати, як звичайно в таких випадках, повела його до одного з ослонів у приміщенні місії, холодному й похмурому в ті дні.
– Я не думала, що мені доведеться говорити з тобою про це, Клайд, але в мене немає іншого виходу. Мені нема на кого більше покластися, а ти тепер дорослий чоловік. Тільки ти повинен пообіцяти, що нікому нічого не скажеш – ні Френку, ні Джулії, ні батькові. Я не хочу, щоб вони знали. Еста повернулась до Канзас-Сіті, вона в дуже скрутному становищі, і я просто не знаю, як з нею бути. У мене так мало грошей, а батько мені вже майже не помічник.
Вона втомлено й заклопотано провела рукою по чолу, і Клайд уже знав, що буде після цього.
Спочатку він хотів удати, що й досі не знає про повернення Ести. Але тепер, вислухавши зізнання матері і знаючи, що коли вона хоче казати неправду й далі, треба виявити здивування, він все-таки раптом сказав:
– Я знаю.
– Знаєш? – здивовано перепитала мати.
– Так, знаю, – повторив Клайд. – Я бачив, як ти одного разу вранці зайшла до будинку на Бодрі-стріт, – я випадково йшов там, – пояснив він досить спокійно. – А потім я побачив Есту; вона виглянула з вікна. І коли ти пішла, я зайшов до неї.
– Коли ж це було? – спитала вона тільки для того, щоб виграти час.
– Місяців з півтора тому, якщо не помиляюсь. Я потім ще двічі заходив до неї. Але Еста не хотіла, щоб я розповідав про це.
– Отже ти знаєш, в чому її нещастя? – спитала м-с Гріфітс.
– Так, – відповів Клайд.
– Що має бути, того не обминеш, – сказала вона покірливо. – Ти нічого не казав Френку і Джулії?
– Ні, – заспокоїв її Клайд, думаючи про те, як невдало закінчилася спроба матері приховати все це.
Вона, як і батько, зовсім не вміла брехати. Клайд вважав, що сам він набагато хитріший за них обох.
– Ти й не кажи їм, – суворо попередила мати. – Їм, по-моєму, зовсім не слід про це знати. І без того погано, – додала вона, і рот їй викривила гірка гримаса.
А Клайд слухав її і думав про себе й про Гортензію.
– Подумати тільки, – додала вона, помовчавши, і очі її повилися сумом, – що вона принесла нам усім таке горе. Хіба є тут наша провина? Хіба не дано було їй зовсім інше виховання? «Путь грішника…».
Вона похитала головою і міцно стиснула руки, а Клайд дивився прямо перед собою, думаючи про тяжке становище сім’ї і про те, як усе це може відбитися на ньому.
Мати сиділа пригнічена й збентежена своєю дивною роллю в цій історії. Так, вона брехала, як це робить багато людей. І ось Клайдові відомі всі її хитрощі й обмани, і вона почуває себе такою фальшивою та дурною. Але хіба вона не намагалася уберегти Клайда від усього цього – і його, і інших? Клайд уже досить дорослий, щоб зрозуміти це. Однак вона продовжує пояснювати, чому вона так зробила, як це все для неї жахливо. І до того ж, пояснює вона, ці сумні події змушують її тепер звернутися до нього по допомогу.
– Еста незабаром буде дуже хвора, – сказала мати уривчасто, з почуттям ніяковості: вона, мабуть, не могла чи не хотіла дивитися в обличчя Клайдові, але вирішила бути по можливості відвертою. – Їй буде потрібний лікар і хто-небудь, хто зможе побути з нею в години, коли мене не буде. Мені потрібні гроші, принаймні п’ятдесят доларів. Ти не дістанеш де-небудь? Попроси в когось з твоїх нових друзів у борг, на кілька тижнів. Адже ти міг би швидко повернути цей борг. Поки не виплатиш, можеш нічого не давати мені за кімнату.
Вона таким невідступним, таким вимогливим поглядом дивилась на Клайда, що він був приголомшений силою й переконливістю цього прохання. І перш ніж він встиг посилити тривожний сум, який затьмарював її обличчя, вона додала:
– Ті, інші гроші, теж були для неї, розумієш, щоб вона могла приїхати сюди, після того як її… її… – вона завагалась у доборі слова, але потім закінчила: – Чоловік залишив її в Пітсбурзі. Певно, вона розповідала тобі про це?
– Так, розповідала, – поволі й сумно відповів Клайд. Звичайно, становище Ести дуже критичне, – раніше він просто не хотів думати про це. – Але як же бути, мамо? – вигукнув він. Його мучила думка про п’ятдесят доларів у кишені (якраз та сума, що потрібна матері) і про те, для чого вони призначені. – Не знаю, чи зможу я що небудь зробити. На роботі я всіх ще так мало знаю, – мені нема в кого позичити. Та вони й заробляють не більше за мене. Я міг би позичити трохи, але це не дуже зручно.
Він запнувся, в горлі в нього пересохло. Йому було нелегко збрехати матері. Справді, йому ще ніколи не траплялося брехати в такій серйозній справі – і брехати так негідно. Адже п’ятдесят доларів у цю хвилину тут, у нього в кишені. З одного боку Гортензія, з другого – мати і сестра, і гроші ці можуть врятувати матір, так само як і Гортензію, але наскільки більше гідності в його допомозі матері! Як жахливо – не допомогти! І як він міг відмовити їй? Він нервово облизав губи і провів рукою по чолу: від хвилювання обличчя його вкрилося потом. Він почував себе замученим, приниженим, безпорадним перед тим, що сталося.
– А в тебе самого зараз немає трохи грошей для мене? – Мати майже благала. Есті в її становищі конче потрібні деякі речі, а купити не було на що.
– Ні, мамо, в мене нічого немає, – сказав він, глянувши на матір, паленіючи від сорому і в ту ж мить одводячи очі; і коли б мати не була розгублена в цю хвилину, вона побачила б по його обличчю, що він бреше.
Клайд відчув гострий біль: він і жалів себе, і разом з тим зневажав, бо мучився за матір. Він і думати не міг, щоб відмовитись від Гортензії. Вона повинна належати йому. Але мати така самотня й безпорадна. Яка ганьба! Він і справді негідний і підлий. Чи не буде він потім покараний за це?
Він намагався придумати щось, який-небудь спосіб дістати ще трохи грошей, окрім цих п’ятдесяти доларів. Коли б тільки в нього було трохи більше часу, ще кілька тижнів! Коли б Гортензія не надумала купувати цей жакет саме тепер!
– От що я можу зробити, – сказав він, тупо й безглуздо дивлячись поперед себе, тоді як мати продовжувала сидіти з безпорадним виразом обличчя. – П’ять доларів хоч трохи допоможуть тобі?
– Що ж, і це стане в нагоді, – відповіла вона. – Все-таки краще, ніж зовсім нічого.
– Гаразд, п’ять доларів я можу дати, – сказав Клайд, думаючи повернути ці гроші з нових чайових і сподіваючись, що тиждень буде везучий. – На тому тижні, я, можливо, дістану ще десять. Зараз я не можу обіцяти напевно. Мені довелося позичити частину грошей, які я дав тобі того разу, і я ще не все повернув. Якщо я почну знову просити позичити, можуть подумати… ти ж знаєш, як дивляться на подібні речі.
Мати зітхнула, думаючи про те, яке нещастя – покласти на сина такий тягар. І якраз у такий час, коли син намагається вийти в люди. Як він згадуватиме про це потім? Що подумає про неї, про Есту, про всю сім’ю? Незважаючи на все своє честолюбство, сміливість і наполегливе прагнення до самостійності, Клайд завжди здавався їй не досить міцним фізично, не досить стійким морально й розумово. І він такий нервовий і вразливий, що часом здається, ніби він пішов швидше в батька, ніж у неї'. Завжди він так легко збуджується, так швидко втомлюється, – все це не дуже корисно і добре. І ось вона сама – заради Ести, заради чоловіка, заради всього 'їх невдалого життя – примушує його напружувати сили й нерви.
– Ну, що ж… не можеш – значить, не можеш, – сказала вона. – Подбаю, щоб знайти якийсь інший вихід.
Але в ту хвилину вона не бачила виходу.