Читать книгу Американська трагедія. Книга 1 - Теодор Драйзер, Теодор Драйзер, Theodore Dreiser - Страница 7
Книга перша
Розділ VII
ОглавлениеОтже, з усіх благотворних або шкідливих для його розвитку впливів, яким у той час міг піддатися Клайд, мабуть, найнебез-печнішим, як на його вдачу, був саме вплив готелю «Грін-Девідсон»: на всьому просторі між двома великими американськими пасмогір’ями навряд чи можна було знайти місце, де б так повновладно панувало все матеріальне й показне, позбавлене смаку. Кафе тут, обставлене м’якими меблями й тьмяно освітлене, нібито навіть похмуре, проте все в веселих вогнях кольорових ліхтариків, було ідеальним місцем побачень і зустрічей – і не тільки для недосвідчених і захоплених дівчат, яких можна було підкупити показною розкішшю, але також і для більш досвідчених і, може, трохи збляклих красунь, яким слід пам’ятати про свій колір обличчя і переваги м’якого, не яскравого освітлення. «Грін-Девідсон», як і всі готелі подібного роду, відвідували люди певного типу: тут бували, головним чином, гонористі чоловіки непевного віку і непевних професій, які прагнули легкого успіху і розраховували своєю появою тут раз чи й два щодня, в години найбільшого пожвавлення, укріпити свою репутацію світської людини, або марнотратника життя, або багача, або людини з смаком, або покорителя сердець, або всього разом.
І тільки Клайд прийшов сюди, як ці дивні юнаки, його нові товариші, поруч з якими він перебував немало часу на ослоні у вестибюлі, поспішили просвітити його й розповіли про багато такого, що відбувається в готелі: про те, що тут бувають певного типу зіпсовані, розпусні, відкинуті суспільством чоловіки (Клайдові показали на кількох), які шукають зближення з такими от хлопчиками, щоб вступити з ними в деякі недозволенні відносини. Клайд спочатку не розумів, що це означає; на саму згадку про це його нудило. І проте деяких хлопчиків у готелі (особливо одного, що працював не з Клайдом, а в іншій зміні) підозрювали в тому, що вони «спіймалися на цю вудку», як висловився один з юнаків.
Самих тільки розмов у вестибюлі, не кажучи вже про сцени в барі, в ресторанах і в номерах, було досить, щоб переконати всяку недосвідчену, не надто розбірливу істоту, нібито головне заняття в житті для кожного, хто має деякі гроші і становище в суспільстві, – це ходити до театрів, влітку відвідувати стадіон, танцювати, кататися в автомобілі, частувати друзів обідами й їздити для розваги до Нью-Йорка, Європи, Чікаго чи до Каліфорнії. А життя майже всіх цих хлопчиків було настільки позбавлене будь-якого комфорту й смаку, не кажучи вже про розкіш, що вони, як і Клайд, не тільки перебільшували значення побаченого в готелі, але й вважали, буцімто ця раптова зміна їх долі дає їм самим щасливу можливість увійти в таке життя. Хто вони, ці люди з грошима, і що зробили вони для того, щоб тішитися всією цією розкішшю, тоді як інші, певно, такі ж точно люди, не мають нічого? І чим саме так відрізнялися ті, кого обійшли, від тих, хто благоденствує, Клайд не міг зрозуміти. І це спадало на думку всім хлопчикам.
А на додаток – компліменти і навіть пряме загравання дам і дівчат непевного типу, які, мабуть, були дуже стримані в своєму колі, та завдяки своєму багатству мали доступ до цього готелю і тут кокетуванням, посмішками й грошима домагалися прихильності найбільш вродливих юнаків. Про це часто говорили Клайдові товариші по службі.
Так, другого дня Клайдової служби в готелі, юнак на прізвище Ретерер, сидячи поруч на ослоні, штовхнув його ліктем і ледве помітним кивком голови показав на закутану в хутра багато одягнену струнку блондинку років тридцяти, що входила до вестибюля з маленькою собачкою на руках.
– Бачив? – прошепотів він. – Спритна пташка! Я тобі про неї потім розповім. Ну й штучки викидає!
– А що таке? – з жадібною цікавістю спитав Клайд, тому що жінка здалася йому надзвичайно вродливою й чарівною.
– Та нічого, просто за той час, що я тут працюю, вона приходила сюди з вісьмома різними чоловіками. Вона було сплуталася з Дойлом (один з розсильних, дуже вродливий і стрункий хлопець, з приємними манерами, якого Клайд уже помітив як приклад, гідний наслідування), а тепер знайшла іншого.
– Невже правда? – вигукнув Клайд, дуже здивований, у думках питаючи себе, чи не випаде коли-небудь і на його долю таке щастя.
– Вірніше бути не може, – відповів Ретерер. – Це вже така птаха – їй усього мало. В її чоловіка, кажуть, велике деревообробне підприємство в Канзасі, але тепер вона не живе з ним. У неї тут найкращі кімнати на шостому, але вона половину часу не буває вдома. Мені покоївка казала.
Цей Ретерер, маленький, кремезний, але гарненький, з постійною усмішкою, був такий привітний, м’який і приємний у поведінці, що Клайд одразу відчув симпатію до нього і захотів познайомитися з ним ближче. І Ретерер платив Клайдові тим самим, бо помітив, що Клайд наївний та недосвідчений і радо зробить йому будь-яку дружню послугу.
Розмова про біляву жінку була обірвана викликом на роботу і більше не поновлювалась, але на Клайда вона справила сильне враження. Жінка була дуже гарна з лиця, виплекана, з чудовою шкірою й блискучими очима. Невже правда те, що сказав Ретерер? Вона така гарненька! Клайд дивився в простір, і перед ним поставало невиразне видіння, яке лоскотало нерви і в значенні якого він навіть самому собі не хотів признатися.
А мораль і філософія усіх цих юнаків!.. Кінселла, низенький, товстий, добродушний і дурненький, як здавалося Клайдові, але досить вродливий і мужній, як розповідають – відчайдушний картяр, перші три дні віддавав увесь вільний час навчанню новачка, яке почав був Хегланд. Він був ввічливіший за Хегланда, але Клайдові він не здавався таким приємним і симпатичним, як Ретерер.
І цей Едді Дойл, який з самого початку зацікавив Клайда, і якому Клайд неабияк заздрив, такий він був гарний з себе, стрункий, з добірними, граціозними жестами і лагідним, приємним голосом. Надзвичайно привабливий, він миттю полонив кожного, хто зустрічався з ним, – як службовців готелю, так і сторонніх, яким траплялась нагода звернутися до нього з запитанням. Черевики його й комірець сліпучо виблискували, волосся було підстрижене, зачісане і напомаджене за останньою модою, як у кіноактора. Клайда враз підкорили його смак і вміння одягатися – його найелегантніші коричневі костюми, кепі, його краватки й шкарпетки, підібрані до тону. Він носитиме коричневе пальто такого ж крою, з поясом, думав Клайд. І точнісінько такого ж коричневого кашкета. І так само добре пошитий, елегантний костюм.
Приблизно таке ж враження справив на Клайда і той юнак, який першим знайомив його з роботою, – Хегланд. Один з найстарших віком і найдосвідченіших розсильних у готелі, Хегланд дуже впливав на інших своїм веселим, безтурботним ставленням до всього, що виходило за межі його безпосередніх службових обов’язків. Він не був такий освічений і гарний з лиця, як деякі інші юнаки, але він дуже зацікавив Клайда, зачарував його своєю палкою, енергійною вдачею, своєю щедрістю, коли йшлося про гроші й розваги, нарешті, хоробрістю, силою, сміливістю, – тут з ним не могли зрівнятися ні Дойл, ні Ретерер, ні Кінселла, – він був дужий і сміливий часом до безглуздя.
Як він сам пізніше розповів Клайдові, він був сином шведа, підмайстра в пекаря; батько кілька років тому покинув його матір в Джерсі-Сіті напризволяще. Тому ні Оскар, ні його сестра Марта не могли дістати хоч якоюсь мірою задовільного виховання або зав’язати які-небудь пристойні знайомства. Чотирнадцяти років Оскар утік із Джерсі-Сіті у вантажному вагоні і з того часу сам прокладав собі шлях у житті. Він, як і Клайд, безрозсудливо прагнув кинутися у вир насолод, яким здавалося йому довколишнє життя, і готовий був на всякі пригоди, але при цьому не знав властивого Клайдові нервового страху перед наслідками. У нього був друг на прізвище Спарсер, трохи старший за нього, який служив шофером у одного багача в Канзас-Сіті; іноді він потай брав машину і давав її в розпорядження Хегландові для коротких позаміських прогулянок. Ця люб’язність приятеля, хоч і не зовсім чесна й законна, надавала Хегландові в очах інших юнаків особливого, хоч і далеко не виправданого блиску і підносила його у власній уяві.
Хегланд був не такий вродливий, як Дойл, і йому було набагато важче завойовувати увагу дівчат, а ті, у кого йому пощастило домогтися успіху, були не такі чарівні. Все-таки він надзвичайно пишався пригодами подібного роду і неабияк хвалився ними, причому Клайд через свою недосвідченість більш за всіх вірив тому, що він розповідав. Може, через це, почуваючи в Клайді доброзичливого слухача, Хегланд мало не з першого дня полюбив його.
Коли їм доводилось на ослоні сидіти поруч, Хегланд продовжував повчати Клайда. Канзас-Сіті прекрасне місце, якщо тільки вмієш жити. Він працював раніше по інших місцях, у Буффало, Клівленді, Детройті, Сент-Луїсі, але ніде йому так не подобалось, як у Канзас-Сіті… головним чином тому, – але про це він не вважав за потрібне тоді розказати, – що справи його ніде не були такі блискучі, як тут. Він був «перемивальницею» посуду, прибиральником вагонів, помічником водопровідника… брався за всяку роботу, поки, нарешті, в Буффало не став на службу до готелю. А потім один хлопець, який тепер не служить тут, умовив його переїхати до Канзас-Сіті. Зате тут…
– Розумієш, – казав він, – чайові в цьому готелі – таких ніде не матимеш, це вже я знаю, а головне – народ тут хороший. Ти з ними по-доброму, і вони тебе не скривдять. Я тут уже рік, а скаржитись нема на що. Цей хлопець Скуайрс – нічого, підходить, коли не завдавати йому клопоту. Вимогливий, але ж треба йому про себе подбати. А даремно нікого не вижене. Це я знаю. Зрештою все просто. Закінчив роботу – і сам собі хазяїн. Хлопці у нас хороші і вміють повеселитися. Не підведуть і не викажуть. Коли що де відбувається – вечірка або що інше, – всі тут як тут. І не бурчать і не ремствують, коли що не клеїться. Це вже я знаю, адже у нас тут по-всякому бувало!
З його базікання Клайд зрозумів, що всі хлопці в готелі були між собою найближчими друзями – всі, крім Дойла, який тримався дещо відокремлено, хоч і не зарозуміло. («Надто багато жінок бігає за ним, от і все»). Усім товариством ходили в гості, в дансинг, на обіди, в одно місце, де можна грати в карти, і ще в такий собі куточок під назвою «Кет Суїні», де є прегарненькі дівчатка, і так далі, і так далі – сила відомостей, про які ніколи не чув раніше Клайд. Ці розповіді примушували його замислюватись, мріяти, сумніватися, тривожитись і питати себе – чи розумно це і чи справді в цьому багато привабного, та й чи дозволені для нього ці втіхи? Адже його все життя вчили якраз протилежному. В усьому, до чого він тепер так уважно прислухався, крилося щось глибоко хвилююче, але невиразне, невирішене.
А Томас Ретерер! З першого ж погляду видно було, що навряд чи зможе він нашкодити кому-небудь, стати чиїмсь ворогом. На зріст він був не вищий за п’ять футів чотири дюйми, товстий, з чорним волоссям і оливковою шкірою, з веселими ясними очима. Він теж, як згодом довідався Клайд, був із зовсім бідної сім’ї і не мав у житті ніяких матеріальних чи соціальних благ. Але він був самостійний, і всі товариші любили його і завжди радилися з ним про все. Він був родом з Уічіти і тільки нещодавно переселився до Канзас-Сіті. Він і його сестра були головною підтримкою для матері-вдови, яку обоє дуже любили. В дитинстві вони бачили, як принижував, ображав і обдурював їх добру, довірливу матір її жорстокий чоловік. Бували дні, коли сім’я залишалась без шматка хліба. Не раз їх виганяли з квартири, коли їм не вдавалося вчасно заплатити за неї. В жодній школі Томмі і його сестра не могли довго залишатись. Нарешті, коли йому минув чотирнадцятий рік, Ретерер перебрався до Канзас-Сіті, де хапався за всяку випадкову роботу, поки йому не пощастило потрапити до «Грін-Девідсон»; пізніше до нього переселилися з Уічіти мати й сестра.
Але навіть більше, ніж розкішшю готелю чи цими юнаками, – їх він досить швидко розкусив, – Клайд захоплювався потоком дрібних подачок, який лився на нього, чимдалі збільшуючи приємну вагу в правій кишені його штанів: монетки в п’ять, десять, двадцять п’ять центів і навіть півдолари – їх ставало більше й більше, і вже в перший день на дев’яту годину назбиралося більш як чотири долари, а на дванадцяту, коли закінчилося чергування Клайда, в ньому було понад шість з половиною доларів – стільки, скільки раніше він заробляв за тиждень.
З усієї цієї суми треба було тільки віддати долар м-ру Скуайрсу, – один долар, не більш, так сказав Хегланд, а решта – п’ять з половиною доларів за один вечір цікавої, привабливої, чудової роботи – належала йому! Йому важко було повірити в це. Їй-право, ніби в казці «Тисяча й одна ніч»! І проте рівно о дванадцятій годині цього першого вечора десь пролунав гонг, зачовгали ноги, і з’явилися три хлопці: один зайняв місце Барнса за конторкою, двоє інших мали виконувати доручення. І за командою Барнса вісім хлопців його зміни підвелися, виструнчилися в один ряд і рушили до дверей. У службовому приміщенні, як тільки його відпустили, Клайд підійшов до м-ра Скуайрса й дав йому долар сріблом.
– Правильно, – сказав м-р Скуайрс.
Тільки й того. Потім Клайд разом з іншими зайшов до гардеробної, переодягнувся і вийшов на темну вулицю. Він щасливий, і в майбутньому щастя залежить тільки від нього самого! Це відчуття було таке хвилююче, що він весь тремтів і йому навіть паморочилось у голові.
Тільки подумати, яку він знайшов собі посаду! Щодня одержуватиме стільки грошей! Він був пішов додому, вирішивши добре виспатись перед завтрашньою роботою. Але, згадавши, що другого дня йому треба з’явитися до готелю тільки о-пів на дванадцяту, зайшов до нічного кафе і замовив чашку кави й шматок пирога. І тепер він думав тільки про те, що завтра треба працювати всього лише з дванадцятої дня до шостої вечора, а потім він буде вільний до шостої години наступного ранку. І заробить ще грошей. І немалу частину витратить на себе.