Читать книгу Стоїк - Теодор Драйзер, Теодор Драйзер, Theodore Dreiser - Страница 4

Пропозиція, про яку згадав Ковпервуд у розмові з Береніс, була зроблена йому близько року тому двома англійськими підприємцями, містером Філіпом Геншо та містером Монтег’ю Грівзом. Вони надали йому листи від декількох добре відомих банкірів та маклерів з Лондона й Нью-Йорка, що рекомендували їх як підрядників з великим досвідом у будівництві залізниць, міського транспорту та заводів в Англії та інших країнах.

Деякий час тому вони інвестували десять тисяч фунтів стерлінгів у Електротранспортну компанію (англійська компанія, організована з метою розвитку залізничних підприємств) у будівництво підземної залізниці довжиною чотири-п’ять миль, що мала пройти від Чаринг-Крос – в центрі Лондона – до Гемпстеда, що віднедавна почав перетворюватися на великий житловий район. Обов’язковою умовою цього проекту було те, що майбутня лінія мала забезпечити пряме сполучення між Чаринг-Крос (кінцева станція Південно-Східної залізниці, що обслуговувала південні і південно-східні узбережжя Англії і була однією з головних артерій сполучення з континентом) і Юстон-стейшн, кінцевою станцією Лондонської і Північно-Західної залізниці, що обслуговувала північно-західні райони й доходила до Шотландії.

Містер Грівз і містер Геншо повідомили Ковпервуду, що Електротранспортна компанія мала капітал у тридцять тисяч фунтів стерлінгів. Їй вдалося провести через обидві палати парламенту акт, що давав їм право на будівництво й експлуатацію цієї залізничної лінії, а також повне володіння нею. Одначе задля цього, всупереч суспільній думці англійців про свій парламент, компанії довелося витратити чималеньку суму грошей – причому не на підкуп певної групи. Тут, як натякнули містер Грівз і містер Геншо (і хто як не Ковпервуд міг їх цілком зрозуміти), слід різними шляхами шукати прихильність певних поважних осіб, що здатні вплинути на думку комітету. Натомість пряме звернення від сторонньої особи має мало шансів на успіх, тим більше, що в Англії право на таке володіння надається довічно. З цією метою довелося звернутися до юридичної фірми «Райдер, Баллок, Джонсон і Чанс», що являла собою втілення юридичних талантів, технічної поінформованості й мала найкращу репутацію, якою тільки могла похвалитися столиця імперії. Ця відома фірма мала численні зв’язки з окремими акціонерами й головами різних підприємств. Вона справді знайшла людей, що могли не тільки переконати членів парламентського комітету підтримати акт про залізничну лінію, але й уже після того як акт був прийнятий, а від тридцяти тисяч фунтів майже нічого не лишилося, залучила до цієї справи Грівза й Геншо, котрі близько року тому взялися за дворічний підряд на будівництво лінії Чаринг-Крос – Гемпстед й витратили десять тисяч фунтів стерлінгів.

Умови акта були прописані доволі жорстко. Вони вимагали від Електротранспортної компанії внести шістдесят тисяч фунтів стерлінгів як заставу задля забезпечення того, що пропоновані роботи будуть виконані згідно з умовами акта й закінчені частково чи повністю до визначеної дати. Проте, як ці двоє підприємців пояснили Ковпервуду, нескладно знайти банк чи фінансову групу, що за звичний процент будуть готові внести потрібну кількість цінних паперів у визначений умовами акта банк. Натомість парламентський комітет, звісно, якщо правильно підійти до справи, без сумніву, погодиться подовжити термін закінчення будівництва.

Одначе після півтора року зусиль, після того як було витрачено вже сорок тисяч фунтів і внесено шістдесят тисяч під заставу у вигляді цінних паперів, гроші на будівництво самої підземної залізниці (за оцінками на це потрібно було мільйон шістсот тисяч фунтів) знайти і досі не вдалося. Причина полягала в тому, що – хоча в Лондоні вже функціонувала і доволі успішно цілком сучасна лінія підземної залізниці, Сіті – Південний Лондон, – англійських капіталістів тим не менше було важко переконати в тому, що нова залізнична лінія, до того ж довша й відповідно дорожча, приноситиме прибуток. Дві інші наявні лінії міської залізниці – Районна залізниця у п’ять миль довжиною та Метрополітен до двох миль – були напівпідземними. На них використовувалися паровози, що ходили почасти по поверхні, почасти по тунелях. Між ними діяла угода про наскрізний рух по обох лініях. Проте, оскільки тут використовувалася парова тяга, тунелі й платформи були брудними, нерідко покритими кіптявою і фактично збитковими. Тож, позаяк ніхто ще не довів, що залізниця, будівництво якої обійдеться в мільйони фунтів, зможе окупити себе, англійські капіталісти не виявляли цікавості до такого проекту. Звідси виникла необхідність пошукати грошей в інших країнах світу, що й привело містера Геншо й містера Грівза – через Берлін, Париж, Відень і Нью-Йорк – до Ковпервуда.

Ковпервуд, як він уже пояснював Береніс, був на той момент настільки заклопотаний своїми чиказькими проблемами, що вислухав містера Геншо й містера Грівза не надто уважно. Одначе тепер, після того як він зазнав невдачі у боротьбі за концесію, а особливо після того як Береніс запропонувала залишити Америку, він згадав про їхню пропозицію. Насправді, було схоже, що цей проект надто обтяжений витратами, так що бізнесмен з його досвідом не візьметься за нього; а проте, можливо, варто було б познайомитися ближче з тим, як у Лондоні ідуть справи з підземною залізницею, і взятися за якесь широкомасштабне будівництво, до того ж, імовірно, обійтися без того шахрайства, до якого він був змушений вдаватися в Чикаґо, хай навіть і без надприбутку. Він уже мультимільйонер, то навіщо йому продовжувати цю гонитву за грошима аж до кінця свого життя?

Крім того, його минуле і його теперішня діяльність були так спотворені пресою і його ворогами. Було б гарно зажити доброї слави, особливо в Лондоні, де начебто дотримуються бездоганних стандартів у комерційних справах. Це принесе йому таке суспільне положення, якого йому ніколи не досягти в Америці.

Картина, що поставала в його уяві, надихала. А наштовхнула його на думку саме Береніс, ця дівчинка без певного серйозного досвіду. Вона має природний дар кмітливості, що підказав їй таку можливість. Як дивно, що все це, ця ідея з Лондоном і з усім, що може принести йому союз із нею в майбутньому, почалася з легковажної пригоди дев’ять років тому, коли він у компанії з полковником Натаніелем Джилісом з Кентуккі завітав до цієї жалюгідної Гетті Стар, матері Береніс! І хто сказав, що зло ніколи не приводить до добра?