Читать книгу Історія чемпіонатів Європи з футболу - Тимур Желдак - Страница 30

Швейцарець Густав Відеркер, для якого ЄВРО-72 стало останнім змаганням у житті, вирішив перетворити жеребкування чвертьфіналу Чемпіонату Європи в яскраве шоу, для чого запросив популярну в ті роки легкоатлетку, феміністку і, звісно, швейцарку Мету Антенен. Саме ця стрибунка в довжину звела в чвертьфінальних протистояннях збірні ФРН і Англії, Угорщини та Румунії, СРСР і Югославії, а також Бельгії та Італії. Звичайно, більшість уваги світової преси була прикута саме до першої пари, але і в інших поєдинках боротьба була вкрай напруженою.

Сказати, що німці після фіналу Чемпіонату світу в Англії мали зуб на британців – не сказати нічого. Відлуння тієї ненависті і мстивості чутно ще й зараз, через майже 60 років після пам’ятного матчу на «Уемблі» і голу Джеффрі Херста у ворота команди ФРН, зарахованого Тофіком Бахрамовим. Голу, якого насправді не було. Не дивно, що, набравши оптимальну форму, «непереможна машина» приїхала на Британські острови лише за перемогою.

Німці впевнено заволоділи м’ячем і ігровою перевагою, планомірно витісняючи господарів на свою половину поля. Найкращим у складі гостей був їхній плеймейкер Гюнтер Нетцер, який раз за разом залишав не при справах потужних захисників британців, закидаючи м’яча на хід Мюллеру і Хеннесу. Саме «ульмський самородок» (уродженець Ульма Хенесс в 20 років зіграв перший матч за головну збірну ФРН якраз на «Уемблі») і відзначився під завісу першого тайму, проштовхнувши м’яч під воротарем.

Англійці накрутили темп і вирівняли гру. Ближче до кінця матчу їм навіть вдалося зрівняти рахунок. Однак німецька команда виявилася більш наполегливою і зберегла більше сил на кінцівку: в останні 10 хвилин двічі м’яч опинився у воротах «непробивного» Гордона Бенкса. Фінальну крапку в матчі поставив Герд Мюллер, який учинив слаломний прохід крізь англійську оборону.

Англійці були не просто переможені, а принижені на своєму полі. Такої прочуханки господарям на Британських островах ще не задавав ніхто з часів збірної Угорщини 50-х років. Не дивно, що матч-відповідь у Німеччині перетворився на порожню формальність – німці берегли сили і на рожен не лізли, а англійці просто не вірили, що збірну ФРН можна перемогти на її полі з великим рахунком.

Югослави, очевидно, за прикладом своїх радянських колег, підійшли до матчів чвертьфіналу з новим тренером. Ним став 40-річний Вуядін Бошков. На той момент «професор» ще не об’їздив півсвіту, а лише подавав надії. Його завданням було мобілізувати кращі сили югославського чемпіонату на перемогу на ЄВРО. Однак, імпульсивний характер і сербський шовінізм призвели до плачевного результату: при Бошкові досить сильна збірна СФРЮ, маючи у складі таку зірку, як Драган Джаїч, перемогла лише в трьох матчах з восьми. У результаті, посеред відбору на Чемпіонат світу 1974 року Бошков буде звільнений з поста головного тренера збірної і повернеться на нього ненадовго лише після розпаду федеративної Югославії у 1999-му.

Матч у Белграді запам’ятався глухими оборонними редутами радянської збірної та плювками Бошкова, мовляв, «самі не грають і нам не дають». Дійсно, незважаючи на постійні експерименти зі складом, тренерам радянської команди ніяк не вдавалося підвищити її результативність. Не допомогли і залучені напередодні чвертьфіналу московський динамівець Анатолій Байдачний та Едуард Козинкевич з львівських «Карпат». Та й де їм було проявити себе, якщо 80 % часу гра йшла на половині збірної СРСР, де п’ятеро захисників і воротар Рудаков відбивалися від атак Джаїча і компанії! Після безгольової нічиєї Рудаков не витримав і сказав: «Такі матчі – одна мука».

Відмучившись в гостях, вдома збірна СРСР показала зовсім іншу гру. Сприяв цьому й огидний командний стан югославів, які вийшли на матч приреченими і без віри в перемогу. Весь перший тайм пройшов в атаках господарів, які бадьоро тринькали моменти, і відчайдушних дискусіях між захисниками і півзахисниками гостей, які так і не могли з’ясувати, хто ж куди дивився, і чий підопічний виявився проти порожніх воріт. Хіба що центральний захисник Мірко Павлович «рубався за всіх», але і він був безсилий, коли після перерви киянин Колотов дальнім ударом обвів воротаря і відкрив рахунок. Після цього югослави знітилися, а розкуті радянські футболісти забили ще два м’ячі. Відзначилися нападник «Нефтчі» Банішевський та львів’янин Козинкевич.

Варто відзначити, що таким чином збірна СРСР завоювала путівку на фінальний турнір ЄВРО вчетверте поспіль з чотирьох розіграшів – вищий результат на той час серед всіх європейських збірних.

Справжньою сагою називали футбольні фахівці протистояння збірних Угорщини та Румунії. 240 хвилин безкомпромісної боротьби, в якій віддати перевагу більш титулованим угорцям було складно – в першому матчі вдома вони могли і програти, будь точніше з останнім ударом Ангел Іорданеску за шість хвилин до фінального свистка. А ось в Румунії угорці надто вже рано повірили у свою перемогу – весь матч ведучи в рахунку і не реалізувавши пенальті на останній хвилині першого тайму (Кочиш не зміг переграти воротаря), гості не втримали Нягу, який подарував третій додатковий матч перегравання за 9 хвилин до фінального свистка.

Але й на цьому інтрига не закінчилася – у третьому матчі в Белграді команди обмінялися голами в середині першого тайму (відзначилися Кочиш і все той же Нягу), після чого сконцентрувалися на оборонних діях. Розв’язка наступила на передостанній хвилині гри – після стандарту у штовханині в штрафній румун Іштван Секе пробив повз воротаря і таки вивів Угорщину до півфіналу.

В останній чвертьфінальній парі спрацювало давнє футбольне правило, що міцно увійшло в слов’янський фольклор у вигляді приказки «не кажи «ГОП!», поки не перескочиш!». Річ у тім, що ветеран тренерського цеху збірної Італії Феруччо Валькареджі, дізнавшись про результати жеребкування (нагадаємо, до цього часу бельгійська збірна вважалася відвертим середнячком) навіть не став обговорювати склад, тактику і стратегію на поєдинки чвертьфіналу. Він настільки був упевнений, що італійці пройдуть Бельгію априорі, що лише щосили роздавав інтерв’ю про те, кого він хоче бачити у півфіналі і чому. Хотів, до слова, німців, – вони «грали у видовищний футбол» на відміну від «нудних» збірних Угорщини та СРСР. Тим пак, що Італія Валькареджі за рік до цього в півфіналі Чемпіонату світу в Мексиці таки змогла зупинити «непереможну машину» (до слова, це була єдина поразка команди ФРН у фінальних турнірах світових та європейських першостей за весь час керівництва нею Гельмута Шона!).

Хоч як би там було, а зустрітися цього року в рамках ЄВРО італійцям з німцями не судилося. Відстоявши нульову нічию в Мілані, бельгійці повністю переграли команду Італії вдома. Єдиний м’яч у двоматчевому протистоянні лідер італійців Ріва забив з пенальті за п’ять хвилин до закінчення другого поєдинку, коли «лазурові» горіли в два м’ячі.

До речі, матч у Мілані також увійшов в історію чемпіонатів Європи. У ньому стався перший випадок вилучення тренера. Раймонд Гуталс, обурений тим, що болгарський арбітр Ніколов відверто «тягне» господарів, дозволяючи їм порушувати правила і бити бельгійців, вискочив на поле, за що побачив перед собою червону картку. Останні 18 хвилин бельгійці відбивалися від атак Італії вже без тренера, але встояли. А Європа в черговий раз стала свідком того, як зайва самовпевненість коштувала команді перемоги.

Усі матчі чвертьфіналу

29 квітня 1972, Будапешт. Угорщина – Румунія 1:1 (Браніковіч 11ʹ – Сетмеряну 55ʹ).

14 травня 1972, Бухарест. Румунія – Угорщина 2:2 (Добрин 15ʹ, Нягу 81ʹ – Секе 6ʹ, Кочиш 40ʹ).

17 травня 1972, Белград. Угорщина – Румунія 2:1 (Кочиш 26ʹ, Секе 89ʹ – Нягу 31ʹ).

29 квітня 1972, Лондон. Англія – ФРН 1:3 (Лі 77ʹ – Хенесс 26ʹ, Нетцер 84ʹ – пен., Г. Мюллер 86ʹ).

13 травня 1972, Західний Берлін. ФРН – Англія 0:0.

29 квітня 1972, Мілан. Італія – Бельгія 0:0.

13 травня 1972, Брюссель. Бельгія – Італія 2:1 (Ван Мур 23ʹ, Ван Хімст 72ʹ – Ріва 86ʹ – пен.).

30 квітня 1972, Белград. Югославія – СРСР 0:0.

Югославія: Марич, Рамляка, Степанович, Павлович, Паунович, Хольцер, Б. Янковіч, Облак, Букал (Баєвич, 85ʹ), Ачимович, Джаїч. Тренер – Вуядін Бошков.

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Хурцилава, Капличний, Істомін, Маховіков (Трошкін, 62ʹ), Долматов, Коньков, Байдачний, Банішевський, Козинкевич (Єврюжихін, 75ʹ). Тренер – Микола Гуляєв.

13 травня 1972, Москва. СССР – Югославія 3:0 (Колотов 53ʹ, Банішевський 74ʹ, Козинкевич 90ʹ).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Хурцилава, Абрамов, Істомін, Колотов, Трошкін, Коньков, Байдачний (Копєйкін, 66ʹ), Банішевський, Єврюжихін (Козинкевич, 46ʹ). Тренер – Микола Гуляєв.

Югославія: Марич, Рамляка, Степанович, Павлович, Паунович, Хольцер (Петкович, 56ʹ), Антонієвич, Облак (Ю. Єрковіч, 73ʹ), Б. Янковіч, Ачимович, Джаїч. Тренер – Вуядін Бошков.