Читать книгу Принц України - Тимур Литовченко - Страница 8

– Дядечку!

– Так-так, Сашунько?…

– Дядечку, ви пам’ятаєте нашу першу зустріч?

Порфирій Андрійович із зусиллям повернув голову й перевів погляд на племінницю, яка відсіла подалі від його ліжка на час, коли медсестра поставила хворому крапельницю. Цікаво, з якого це дива Сашунька згадала те, що сталося понад три десятиліття тому…

– Ти маєш на увазі військовий шпиталь в Кракові?

– Авжеж.

– Звісно, пам’ятаю. А що?

– Я ніколи не запитувала вас про це, хоч іноді дуже хотілося…

– Про що саме?

– Ви говорили тоді, що коли я не погоджуся співпрацювати з німецькою владою, то мене неодмінно запроторять до якогось німецького концтабору на території Польщі, де я й загину.

«Ах, он воно що!» – здогадався Силенко. А вголос мовив:

– Так, я це справді говорив. А що?

– Хоч це давно вже втратило будь-яку важливість, але все ж нарешті хотілось би дізнатися, чи це правда?

Порфирій Андрійович слабко посміхнувся. Адже навіть зараз, перебуваючи зовсім не в кращому стані, він все-таки примудрився вірно прорахувати хід думок племінниці. А тому його відповідь прозвучала не просто весело, а майже запально:

– Вибач, Сашунько, звісно ж, я дещо перебільшував, і все сталося б не зовсім так, як я казав тоді. Ти вже тоді була непоганою балериною, а до людей мистецтва німці завжди ставилися з певним пієтетом, навіть коли йшлося про слов’ян. Тому для початку тебе б добре полікували, а потім, найшвидше, помістили б у якусь надійну з ідеологічної точки зору сім’ю в якості піднаглядної переселенки. І лише в самому крайньому разі викинули б на вулицю, а там вже заробляй, чим хочеш – хоч в ресторані танцями публіку розважай, хоч в кав’ярні посуд мий, це все на твій розсуд. Концтабір же тобі світив лише в одному випадку: якби ти почала в той чи інший спосіб шкодити Третьому рейху. От тоді би з тобою не церемонилися.

– Але я ж не збиралася робити нічого протизаконного, аби…

– Я це одразу ж зрозумів, а тому вирішив трохи налякати тебе.

– Навіщо?…

– Мені чомусь здалося, що ти б не пішла нікуди працювати. А неробство при німцях саме й означало концтабір. Тому я й поквапився налякати тебе німецьким концтабором. Між іншим, ти не дуже-то й опиралася…

Силенко посміхнувся, перш ніж додати:

– Але зізнайся чесно, Сашунько, невже ти хоч раз хоч на мить пошкодувала про цей мій обман?

Вона зітхнула з видимим полегшенням, а потім мовила:

– Зрозуміло, що не шкодувала і не пошкодую ніколи. Адже завдяки вашій брехні моє життя склалося саме так, а не інакше! Якби я повернулася до Радянського Союзу, мною б і справді зайнявся СМЕРШ, внаслідок чого я би в кращому разі опинилася десь в Сибіру. Я це зрозуміла ще тоді, в краківському шпиталі. Тому й не опиралася.

– Так, я мав рацію, – луною відгукнувся Порфирій Андрійович.

– А крім того, саме завдяки вам, дядечку, я познайомилася з людиною, разом з якою пізнала те найвище земне щастя, яке тільки й може пізнати жінка, – в свою чергу посміхнулася Олександра. – До речі, як і мене саму, життя кидало мого коханого чоловіка по всяких різних країнах. Причому подорожувати він почав у набагато більш юному віці, ніж я…