Читать книгу Шармузіки: За межами Великої Галявини - Тім Брік - Страница 1

Ця історія розпочалась у не дуже великому, і водночас зовсім не маленькому місті. Що має назву Шмур. Саме там оселилися шармузіки, які заснували своє місто давно, а можливо, й набагато раніше.

Досить важко пояснити їхній зовнішній вигляд. Вони невеликі на зріст, пухнасті, схожі на котів, але без вусів, трохи на ведмедів, чи скоріше на ведмежат. Мають великі круглі вуха, як у мишей, але, на відміну від них, не мають довгих чи будь-яких інших хвостів. А щодо власне міста… Описати його набагато складніше. Але все-таки…

Уявіть собі поле із соковитою травою та різноманітними квітами всіх можливих кольорів. Сидячи на теплій землі, яку гріють сонячні промені, десь у далечині можна побачити гірський хребет, який здіймається аж до самого неба. А зовсім неподалік – звивисту річку, що тече між пагорбами, зволожуючи землю, та веде до невеличкого міста. Його оточують поля із золотими колосками сонцезлаку, на яких від самого ранку вправно трудяться працьовиті фермери. А потрапивши у самісіньке серце міста – до головної площі, неможливо не помітити велике міцнодрево прямо у її центрі. Де у прохолодній тіні сидить один із старійшин. Це сивий, мудрий шармузік, який розповідає повчальні історії майбутнім поколінням. Усі, починаючи від найменших жителів міста, завжди слухають його з особливим захопленням.

Стоячи на головній площі, важко не помітити негустий дим, що здіймається з-за будинків. Щоб дізнатися, звідки він, достатньо пройти трохи далі по дорозі, повз міську ратушу, за якою стоїть двоповерхова цегляна будівля із зеленим дахом – це Шмурська пекарня. Саме з її комину безупинно йде дим. Ось якраз у цей момент, відчинивши двері та подякувавши за свіжий хліб, з пекарні виходить один із містян. Зазирнувши до будівлі, ми бачимо, як працює Бубик – талановитий пекар, котрий саме кладе тісто до печі. На полицях лежить безліч різних булочок, солодких та солоних пиріжків. А також великий торт зі стрічкою із червоної помадки, що стоїть на дерев’яній підставці, ніби на п’єдесталі, та терпляче чекає того моменту, коли його поставлять на святковий стіл у якості найголовнішого частування.

Ранкове сонце, що потрапляє крізь вітрину, створює враження, ніби весь хліб на полицях виблискує чистим золотом. Кожен, хто проходить повз, не може відмовити собі у тому, щоб не зупинитися хоча б на хвилинку та не поглянути на справжні витвори здобного мистецтва.

Якщо вийти з пекарні на вулицю, можна помітити будівлю редакції, де працює Набридик – місцевий кореспондент. Щотижня він випускає свою газету «Шмурський вісник», де активно критикує дії мера, а також сповіщає про найсвіжіші новини останніх днів.

А далі, поблизу річки, знаходиться відома на все місто майстерня. В ній працюють двоє талановитих братів – Люмик та Гайлик, які без проблем можуть побудувати чи полагодити будь-яку річ. Усередині майстерні стоять полиці із запчастинами, розсортовані за призначенням та розміром. Декілька різних станків та два столики, на яких лежать схеми і різні записи з розрахунками. А на стіні висять необхідні інструменти, різних форм, розмірів та різного призначення, які завжди стають у нагоді для виготовлення різноманітних речей та приладів. Покинувши майстерню та перейшовши містком на другий берег річки, можна відвідати бібліотеку із зібранням усіляких книг – від старих із пошарпаними палітурками до недавно створених творів, у новеньких обкладинках, з видуманими історіями та справжніми науковими дослідженнями. І, якщо казати про дослідження, неможливо не згадати про обсерваторію поблизу, де працює Зумик. Кожну ніч він наглядає за зірками за допомогою телескопа, який побудували вже згадані майстри. Зумик досліджує сусідню планету та мріє, що колись зможе потрапити туди і зустрітися з її жителями…

У Шмурі є ще багато цікавих місць. Наприклад, будинок травника, де за допомогою спеціальних відварів можуть вилікувати від будь-якої хвороби. Рибний аукціон, на якому через нестачу риби її продають тим, хто більше заплатить. Та Шмурський ринок – де можна знайти свіжі овочі та фрукти, яких, навпаки, більше ніж потрібно.

Саме так виглядає Шмур. Не дуже велике та не зовсім маленьке місто. Шармузіки майже ніколи не виходили далеко за його межі. Є декілька речей, які їх дуже лякають. Вони бояться висоти, темряви, дощу, а найбільше – вийти за межі Великої галявини. Так було раніше, так є зараз і… хтозна, чи так буде завжди?