Читать книгу Шармузіки: За межами Великої Галявини - Тім Брік - Страница 2

Частина 2. Дивна знахідка

Оглавление

Того вечора, як і кожного іншого разу, Ціквик зробив собі чай із полуничним варенням, сів у своє улюблене крісло та взяв книгу, що лежала на столі неподалік. Але глянувши на неї, згадав, що прочитав її ще минулого вечора.

Шармузік підвівся та підійшов до полиці. Поклавши туди книгу, він почав шукати якусь іншу, ще не прочитану. Але перевіривши всі полиці, декілька шухляд, шафу та навіть зазирнувши під своє ліжко, шармузік не знайшов жодної нової книги для вечірнього читання. Повернувшись до вітальні, він побачив на столі заварену ним чашку чаю, з якого досі йшла пара. Почухавши голову, Ціквик підійшов до віконця, розмірковуючи про те, де він може знайти нову книгу перш ніж чай повністю охолоне. На іншому березі, за річкою, що поділяла місто на дві частини, з віконця Ціквикового будинку можна було побачити будівлю бібліотеки. Помітивши світло у її вікнах, шармузік відразу зметикував та вибіг на вулицю, похапцем одягнувши пальто та шарф. Він перебіг містком та, наблизившись до бібліотеки, потягнув на себе досить великі та важкі двері. Зайшовши до будівлі, Ціквик відразу направився до найближчої полиці і почав підшуковувати нову книгу. Так, у міській бібліотеці було набагато більше книг, порівняно з тим, що можна було знайти вдома. Але Ціквика цікавили особливі – книги про пригоди та подорожі. Пройшовши декілька полиць, він наблизився до тієї, що стояла у найвіддаленішому кутку. І ось нарешті шармузік знайшов те, за чим прийшов. Усі книги, які стояли на полиці, були саме пригодницькими. Ціквик вирішив не гаяти часу та дістав найближчу. Він уже збирався повертатися додому, але раптом зупинився. Його увагу привернув якийсь записник, що стояв позаду тієї книги, яку він обрав. Діставши записник, Ціквик зміг уважніше його роздивитись. Записник мав шкіряну палітурку коричневого кольору та закривався на сріблясту застібку із зображенням ініціалів – КФ. Відкривши його першу сторінку, шармузік побачив напис, зроблений охайним почерком від руки: «Мій щоденник, або записи далекої подорожі». А перегорнувши наступну, Ціквик побачив мапу Великої Галявини, вкладену у записник. Шармузік розгорнув її на повний зріст. Зображення, яке Ціквик побачив на мапі, не на жарт його здивувало та перетворило звичайний вечір на початок нової історії. Залишивши книгу, заради якої він покинув свій чай, шармузік швидко вклав мапу назад до записника та побіг разом із ним до свого будинку.

Повернувшись додому, Ціквик відразу усівся за стіл та поставив свою лампу так, щоб вона повністю освітлювала мапу. Ця була набагато більшою за ті мапи, які шармузік бачив раніше. Її папір вже пожовтів від часу, а незрозумілі речі, що були на ньому зображені, викликали багато цікавих запитань… Деякі написи, що могли б дати хоч якісь відповіді, годі було й розібрати. Окрім того що мапа була не в найкращому стані, більша її частина була зовсім відірвана. Єдине, що можна було роздивитися, – це декілька будинків, над якими знаходився напис – Шмур. Від назви міста пунктиром був позначений шлях до зовсім іншого міста… Щоб краще роздивитися напис, Ціквик дістав спеціальний прилад, схожий на палицю, із під’єднаними до неї більшими й меншими лупами. Це дало йому змогу розгледіти майже не розбірливий напис над містом – Т у л у н.


***

Крізь причинене віконце дув легкий вітерець, що час від часу перегортав сторінки у відкритому записнику. Теплі промені ранкового сонця спадали на Ціквика, який міцно спав, сидячи за столом. Аж ось, стрілка маленького годинника на табуретці вказала на дев’яту годину ранку. На годиннику замість цифр було намальоване півсонце. Він почав голосно та настирливо дзеленчати і вмить розбудив Ціквика, який, захопившись читанням щоденника, так і заснув за столом. Напівсонний шармузік протягнув руку до годинника, намагаючись вимкнути його. Але не дотягнувся і впав разом зі стільцем.

До дзвону годинника долучився й інший – дзвінок у двері, що сповіщав про прихід гостей. Не дочекавшись господаря будинку, гості ввічливо постукали у двері і самостійно відчинили їх та увійшли всередину. Почулися звуки хлопавок та святкових свистків. На порозі стояли Люмик, Гайлик та Набридик із дерев’яними коробками різної форми, оперезаних різнокольоровими стрічками. А Бубик тримав у руках святковий торт, що теж мав червону стрічку, зроблену з помадки.

«А де Ціквик? Ми що, помилилися днем?» – запитав Бубик, не помітивши господаря будинку. Підвівшись та поглянувши на своїх друзів, Ціквик згадав одну важливу річ – сьогодні його День народження.

Взагалі, у шармузіків немає календаря. І, на перший погляд, зрозуміти, коли саме потрібно святкувати чий-небудь день народження, досить важко або й зовсім неможливо. Та насправді у жителів Шмуру все набагато простіше. Вони просто домовляються між собою, коли саме потрібно святкувати день народження одного зі своїх знайомих. Головне, щоб це відбулося в той самий сезон, скажімо, зимою чи влітку, коли народився шармузік. Крім того, у них була одна особлива традиція: на день народження, шармузіки не купували подарунків, а робили їх власноруч. Таким чином, тим, у кого були друзі, що виготовляли дорогоцінні прикраси, пощастило найбільше з усіх.

Зазвичай Ціквик накривав святковий стіл та весело проводив час разом зі своїми друзями. Але цей раз був не такий, як інші рази. Запросивши всіх до столу, на якому замість їжі лежала мапа та щоденник, Ціквик розповів про події минулого вечора. Тоді як Люмик та Гайлик уважно слухали, а Набридик записував щось у свій записник, Бубик вирішив самостійно поласувати власноруч спеченим тортом. – А потім, коли я почав читати зміст цього щоденника, окрім мапи я знайшов дивні малюнки, – мовив Ціквик та перегорнув декілька сторінок щоденника – на одній з них, від руки, у вигляді схеми, була намальована якась… істота.

– Люмик, дивись! На малюнку таке зображення, як ми знайшли в одній із книг у якості закладки, – зауважив Гайлик.

– До речі, якщо я не помиляюсь, той малюнок і досі у моїй кишені –продовжив Гайлик та дістав із правої кишені наполовину обірваний малюнок, де була намальована лампочка з ногами.

– А тепер підстав його сюди, – мовив Ціквик, перегорнувши сторінку та вказавши на місце, де були залишки обірваної сторінки. Шармузіки підставили малюнок до відповідного місця у щоденнику і зрозуміли, що це частини, які доповнюють одна одну.

– Неймовірно. Але чий це щоденник?

І чому ти такий  упевнений, що ця мапа справжня? – запитав Набридик, від несподіванки навіть відклавши свій нотатник убік.

– На жаль, я не знаю, чий він, і не можу бути впевнений у справжності цієї мапи. Я ніколи не виходив за межі Великої Галявини, як і ви.

– Дуже прикро, що ми ніколи не дізнаємося, що там знаходиться насправді. Для цього потрібно покинути місто і вирушити у далекий похід. У невідомі землі, де живуть невідомі істоти, – задумливо мовив Набридик.

Після цих слів Люмик, Гайлик та Ціквик перезирнулися між собою та подивились на Бубика, що спокійно підносив до рота останній кусок торта. Помітивши погляд своїх друзів, Бубик так і застиг із ложкою у руці.

– Що? Тобто… Невже ви хочете вирушити у…

– Так, і дійсно! Ми вирушимо у похід і на власні очі побачимо, що знаходиться за межами Великої Галявини. Слушна думка, Бубику! – виголосив Ціквик.

– Ні, я не…

– Що ж, у такому разі, треба йти до майстерні і приготувати все необхідне у дорогу, – сказав Люмик, підвівшись з-за столу та попрямувавши разом із Гайликом до вхідних дверей.

– Стійте, але як же…

– А я повернусь до редакції та візьму з собою побільше чистого паперу. Адже у довгій дорозі буде багато цікавих речей, – мовив Набридик та теж рушив до виходу.

– Але я хотів сказати, що…

– Так, звичайно, Бубику, нам неодмінно знадобляться запаси харчів у дорозі, візьми якомога більше консервованих горіхів та питної води, – сказав Ціквик, ведучи його до виходу. – Чекаю вас після обіду! – виголосив він услід своїм друзям та зачинив двері, прямо перед носом у Бубика, який так і продовжував стояти перед будинком із переляканим обличчям.

Бубик ніби зачарований витріщився на зачинені двері. У його голові малювалася страхітлива картина: невідомий, жахливий темний ліс, куди зібралися його друзі. І хто знає, які саме небезпеки чекають на них у темряві на кожному кроці? В той момент Бубик був упевнений лише в одному – якщо його друзі і дійсно вирушать у цей похід, він нізащо не піде разом з ними. Так, якби серед усіх жителів Шмуру потрібно було знайти найбільш лякливого шармузіка, котрий може відсахнутися від власної тіні, то, поза сумнівом, це був би саме Бубик.

Шармузіки: За межами Великої Галявини

Подняться наверх