Читать книгу Мій бос – ідіот - Томас Эриксон - Страница 6

Я був сповнений сил і запалу, але не знав, як організувати свій робочий день. Жодної структури, жодного планування, я був безграмотним і взагалі втратив здоровий глузд – усе тоді було справжнісіньким безладом. Насправді я просто бігав туди-сюди й жбурляв убік усе, що стояло мені на заваді. Через кілька років роботи в галузі я вже орієнтувався, що та як працює, тому міг взяти на себе частину клієнтів. Ідеально – чому б і ні! Тож я і взяв собі кілька клієнтів. Це ж було цілком нормально, за винятком того, що мене брали на роботу для чогось іншого.

На новому робочому місці також були якісь містичні неписані правила, якими можна було заповнити товстезний зошит. Проте про них я не знав.

Добре пригадую одне запитання, з яким до мене звернулися працівники в перший тиждень: «Що ми робимо з обідньою перервою?» Я взагалі не міг второпати, про що йдеться. «Їжте, коли зголоднієте». Однак ми не могли всі водночас піти на обід – це було неможливим. (Я працював тоді у великому відділенні банку, в той час люди активно відвідували такі місця.) Зрештою, я думаю, мої працівники мусили б розв’язати цю проблему без моєї участі. Тоді моя реакція була: «розберіться з цим».

Це була моя стандартна відповідь на проблемні запитання – «Розберіться з цим».

Клієнт горлопанить біля столу працівника. «Розберіться з цим».

Грошей у касі немає. «Розберіться з цим».

Улла сьогодні взяла вихідний, а Мар’я хворіє, в нас нікого немає, хто залишився б тут в обід. «Розберіться з цим».

Одна жінка так нервувала на роботі, що живіть у неї болів майже щодня. Стрес її переслідував. Якось вона показала мені свій робочий розклад – він був катастрофічний. Її план дня – це картина відчаю. Черга клієнтів вишикувалася за її столом із восьмої ранку й до п’ятої вечора. Навіть обідні перерви були зарезервовані для клієнтів. Вона не мала часу збігати до туалету. Людина фізично не можете працювати так. Я пам’ятаю, як дивився на її графік і просто казав: «Ой лишенько».

Через деякий час я все ж збагнув, що вона просила в мене допомоги, але мені болісно згадувати свою реакцію: «Розберіться з цим». Інших відповідей у мене не було. Як я міг знати, що робити, якщо навіть не розумів, як така ситуація могла скластися.

«Треба просто докласти більше зусиль».

Не таку пораду хоче почути людина, що задихається на роботі.

Це була моя стандартна відповідь на початку дев’яностих. У ті часи популярним було гасло: «не приходь із проблемою – приходь із рішенням». Я взяв його близько до серця. Звісно, в цій приказці є щось, бо, вочевидь, неможна зосереджуватися тільки на проблемах, але багато чого залежить від того, у який спосіб ми даємо такі сміливі поради.

З доречністю і вчасністю порад у мене все було вкрай погано.

Звісно ж, іноді колеги приходили до мене, маючи готові рішення. Вони хотіли знати мою думку про це, а я навіть гадки не мав і знати не знав, що – краще, що – гірше. Тож регулярно бурмотів: «розберіться з цим». Пам’ятаю, як мої підлеглі витріщалися на мене.

Я був зайнятий іншим, мав інші пріоритети: щойно одружився й очікував на первістка. Якщо чесно, мої думки оберталися навколо чогось зовсім іншого. Звичайно, я зрозумів, що мав проблему, але був молодим і вважав себе розумним. Поступово, з часом це переконання пройшло.

В результаті я пішов на курс навчання для керівників і там дізнався про все можливе, що стосується роботи на цій посаді. Найбільше мене вразив викладач, але не знаю, чого я навчився за цей курс. Чесно кажучи, сьогодні я не дуже й пам’ятаю, про що насправді був той тренінг.

До свого начальника за порадами я звертався зрідка, наче це було жахливою поразкою, тому в роботі мені ніхто не допомагав. Крім того, він часто був відсутній на робочому місці, тож я мав чудове виправдання. В мене не було до кого йти!

Зрештою цей картковий будиночок обвалився. Персонал не бунтував відкрито, але скаржилися на мене – вони заявляли, що я не розумію їхньої ситуації. Я думаю, що я їм все ж подобався, але вони були невдоволені тим, як я керував офісом.

Я не критикую їх за це, бо вони мали рацію.