Читать книгу Мій бос – ідіот - Томас Эриксон - Страница 7

Час спливав, а ситуація кращою не ставала. Навпаки, вона ставала безнадійною. Я не міг спати ночами, бо вперше у своєму професійному житті скидалося на те, що я не впораюся із завданням. Я прямував до своєї першої справжньої поразки, а до цього я був геть не готовим. Ніхто не попередив мене, що щось могло в принципі піти не так. Після майже року на цій посаді я зрозумів, що гру закінчено.

Я пішов до начальника свого начальника й попросив звільнити мене з моєї посади. Пам’ятаю, як він здивовано дивився на мене. Раніше до нього ніхто не приходив із таким проханням. Закінчивши свою роботу в офісі, я не отримав жодних подарунків від своїх колег. Ба більше, вони навіть не могли мотивувати себе зібратися й хоч якось на словах подякувати мені. Мій внутрішній інстинкт був досить добре розвиненим, тож я зрозумів суть їхнього посилання. Я радий, що мені не довелося слухати розмов, які вони, мабуть, вели на цю тему.

Пригадую, що я подарував їм квітку в горщику й сказав, що вони навчили мене набагато більшого, ніж я навчив їх. Цього ніхто з них не заперечував. Вони щось бурмотіли, й один зі працівників сказав, що принаймні наприкінці стало трохи краще.

Це було неприємно.