Читать книгу Тарас Шевченко: сто днів кохання - Валентин Чемерис - Страница 8

Це Дмитро Чуб у своїй праці «Живий Шевченко» висловився так про одну відому в Києві красуню, що нею навіть захопився був і Шевченко.

І ледве вирвався з її чар. Та кралечка гулящою була. Простіше, повією.

Як відомо, у першій половині свого життя – принаймні, до заслання – Шевченко не збирався (начеб не збирався) одружуватись. Тож і не мав тривалих зв’язків з жінками та серйозних намірів щодо них. Наприклад, щоби побратися. Але «будучи, як і всі» (чоловіки), полюбляв жіноче товариство.

І не тільки товариство жіноче, а й самих жінок, бо як же нам, чоловікам, та без них жити? Де той рай шукати, якщо обминути жінок?

А кожна жінка – це рай. (Пардон, буває, що й пекло, але раю все ж таки вони дарують нам більше.)

А жінок Шевченко, за свідченням свого друга-приятеля та біографа Михайла Чалого, любив жвавих. Казав бувало:

«Щоб під нею земля горіла на три сажні».

Утім пропащі, хоч і милі, створіння не захоплювали Шевченка, – зазначив Д. Чуб у згадуваній праці. – На продажну любов, на жінку, що віддавалася пристрасті (треба гадати за гроші. – В. Ч.), він казав: “Можна махнути рукою!”».

«Якось захопився Тарас Григорович у Києві однією відомою красунею, яка дурила голови всім, хто потрапляв у її зачароване коло. Захоплення було сильне. Шевченко не на жарт замислився, малював її голівку і кілька разів писав про це вірші. «Я завжди радів, коли йому хтось подобався, – писав Чужбинський, – благородна його натура робилася ще художнішою, і він працював тоді з великим завзяттям». Проте у красуні тій Шевченко хутко розчарувався. Запросила вона його якось уранці прочитати їй одну поему і сказала, що в неї нікого не буде, що вона бажала би зазнати насолоди від читання. Тарас Григорович пішов до неї з якимсь тремтінням, але ж яка чекала на нього несподіванка! Він застав красуню, що сиділа у вітальні на канапі, в товаристві трьох залицяльників… І майстерно маневрувала, по-своєму дурячи всіх трьох, то тішачи їх по черзі, то вкидаючи у розпач. Поет, побачивши це товариство, зніяковів, і хоч як чарівна господиня атакувала його люб’язністю, пішов із твердим наміром ніколи більше не звертатися до красуні – і дотримав слова».

Щоправда, як свідчив Чужбинський, Шевченко довго її ще згадував і навіть написав такі рядки з приводу захоплення тією красунею: