Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 45

«Ходімо в “Маяк”, вип’ємо пива», – на порозі стоїть як завжди зосереджений Коля. «Так холодно, зима, блін, не пивний сезон», – намагаєшся якось відмазатись. «Нічого, пиво – воно завжди корисно». З цим Колиним твердженням важко не погодитись, і ви вирушаєте в подорож по пиво.

«Маяк» – доволі специфічне «завєдєніє»: вмуровані в бетонну підлогу залізні столики дають можливість пити пиво лише стоячи. Прозорі стіни розраховані на літній час: щоби протяги гуляли, було прохолодно і свіжо. Зараз тут також свіжо, а протяги не просто гуляють, вони біснуються.

У барі нікого немає, лише під одним столиком тихо спить, скрутившись калачиком, якийсь чолов’яга. Ви замовляєте по бокалу пива і відходите в куток. «Ну, давай», – каже Коля, відпиваючи величезний ковток відверто розбавленого напою. Коля полюбляє на людях вдавати з себе завзятого п’яницю-аристократа, але для тебе він весь як на долоні, ти насправді майже все знаєш про свого друга. Коля – справжній позер, піжон та провінційний інтелігент, котрий намагається бути поганим рок-н-рольним хлопцем, таким собі місцевим Моррісоном. Він всюди кричить про брутальний секс, непродажний рок і концептуальну потребу будь-якої випивки, і йому справді вірять. Коля пише похмурі філософські тексти, читає відповідну літературу, захоплюється Ніцше і є головним ідеологом вашої групи. Але найбільше Коля бажає вирватися з-під опіки своїх суворих батьків, і всі його протестні ескапади – не більше як бунт проти домашніх порядків. Ти любиш його як друга, поважаєш за розум і талант і водночас іронічно ставишся до всіх його декларувань.

…Раптом ти закляк від здивування з піднятим бокалом у руці: в бар, ледь шкандибаючи, входить древня старушенція з важелезними клунками в обох руках. Зупинившись біля стійки, вона замовляє двісті горілки. Коля також завмирає у захваті від цього видовища. Кинувши клунки на підлогу, бабця одним ковтком випиває склянку горілки, втирається рукавом, задоволено хукає, підіймає торби і йде на вихід. Коля ковтає слину, ви перезираєтеся. «Ніхєра собі», – пиво тепер начебто й не лізе.

Ви вирішуєте відтепер називати цей бар «Мертв’яком», бо якраз перед цим подивилися новий вражаючий фільм Джима Джармуша, який, власне, і збиралися сьогодні обговорити. Що ж тепер казати? Ви чомусь надовго замовкаєте, вдивляючись у пивну далечінь…