Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 46

Цей рецепт тобі хтось підказав. Три таблетки дімедролу запити склянкою горілки. Так і зробив.

Навіщо? Аби спробувати нових відчуттів…

Навіщо? Аби Світлана відчула твою внутрішню драму і любила тебе ще більше…

Навіщо? Аби викликати на двобій увесь цей клятий світ…

…Воно почалося за кілька хвилин – тіло поважчало, руки відмовляються рухатись, очі злипаються. Сидиш у студклубі, нікого немає. Тобі погано, але і добре водночас. Світ чомусь різко остогиднює. Душевні боріння ось-ось вирвуться назовні, змітаючи все на своєму шляху. Ти дослухаєшся до внутрішніх голосів, та чуєш лише якесь незрозуміле волання. Блін, уже і не вийти з цієї кімнати, мабуть, ніколи. Ніколи, бо ноги приросли до підлоги, а тіло набрало свинцевої ваги. Поринаєш у якесь млосне забуття, наче намагаєшся плисти у теплому, відразливому болоті. Вгрузаєш у липку трясовину дужче і дужче, вже не поворухнути навіть і пальцем. Багнюка затоплює тебе вщерть, проковтує, змикається над головою. Ти вже не людина, що живе і дихає, ти – слизька і бридотна субстанція, що розповзається довкола, наче нафтова пляма. Ти стаєш частиною цього велетенського жаского болота, і ніколи тобі вже не вирватися звідси – ніколи! Червоні кола змикаються, білі кола змикаються, чорні кола… Мабуть, це кінець, це, мабуть, смерть стискає горло вологою долонею, теліпає за плечі, б’є по щоках. Б’є боляче і довго. Біль змушує відкрити очі.

…Це Світлана і Коля схилилися над тобою, це вони трясуть тебе і щось кричать у самісіньке вухо, це Фатєр б’є тебе по обличчю. «Що ти ковтав?» – кричить Коля, але його слова долинають наче з глибини. Світлана налякана і сувора, в її очах відбивається страх. «Що ти ковтав?» – не вгаває Фатєр. Ти показуєш на дімедрол. Вмить твоє тіло відривається від стільця, тебе кудись несе. Коля виштовхує тебе в коридор, і далі – в дабл, де змушує блювати, пити воду і блювати знову, вмиває тебе холодною водою і лається, брутально й водночас по-інтелігентськи витончено. Ти посміхаєшся, тобі вже краще. Світлі хайри Колі теж мокрі, він забризкав водою джинси.

Світлана допомагає перетягти тебе знову в студклуб, що вже наповнюється говіркими студентами. Тебе відпоюють чаєм, розповідають свіжі анекдоти, розважають друзі. Ти посміхаєшся. Дивно, але світ знову стає приємним на доторк, на смак, на відчуття. Ти посміхаєшся…