Читать книгу SатирикоN (Pro i contra) - Иван Драч - Страница 14

Лежать гострі голки на дезінфекції,

Чекають, як видно, якоїсь протекції,

Щоб дався я колупатись в мені

І пропадати в тяжкому вогні.

Молоді – практикують. Я кров’ю зійшов.

Давай розпанахали знов його шов.

Каже сестра: «Депутат – кабаняра.

Кров, як в кнура. Йому це покара,

Що ми отут гибнем за копійки.

Рачкую щоночі – в мої то роки!»

Молодша сестричка: «Та він – як Ісус!

Терпить, не стогне. Йому за це – плюс…»

Я чую й не чую. Та, видно, біда,

Життя моє десь і кудись пропада.

Гукають професора вже практиканти,

Як я побував десь у пеклі у Данте.

Все чую. Все бачу. Видно, живу.

Сестричку вже бачу. Вже третю. Нову.

Це вже професорська асистентка,

Дуже ловкенька, видно, доцентка.

– Що пізнаєш нас, бачу, обох.

Я плачу. Сміється він. Білий, як Бог,

Професор мій Бідний. Бідний – це я.

Зі мною, багатим, родина моя.

Провідали. З’їхались. Господи Боже!

Ти помагай, як ніхто не поможе…