Читать книгу SатирикоN (Pro i contra) - Иван Драч - Страница 4

Ніщо мені не пахне й не смердить…

Як це жахливо! А ніщо не пахне…

Очей твоїх зарошена блакить

Мого цілунку виболіло прагне.

Ніщо мені не пахне й не смердить.

Як це потворно! Де той лютий сморід?

Огидитись, о як мені кортить!

Нема огиди. Зеро. О, айм сорі!

А дуб цвіте. Волоття золоте.

Як дивно пахло це густе волоття.

В минулім все лишилось, а проте

Конвалією дихає волосся,

Твоє волосся золоте й пахке.

Ще запах чую, а сивин не видно,

Ледь стріпується, буйне і легке,

В парфумах ледь смеркає ненаситно.

Полин ледь-ледь проб’ється з полину —

Його мерщій у пащу самогону.

То, може, звідти нюх свій поверну —

Його я чую й чутиму до скону.

Цибуля ось врятує. Огірок —

Із хрону й кропу зеленава дуля.

Ось буде постріл. Зводиться курок.

Сочисто в ніс – кума моя цибуля.

Тож все ж не одцурається буття,

Не зашпортнусь я у своєму горі.

Пробігла внучка – як пахтить дитя.

Йде сукин син – який од нього сморід…