Читать книгу Безталанна - Іван Карпенко-Карий - Страница 3

Входять Гнат i Дем'ян.

Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють?

Дем'ян. Хiба ти не знаєш?

Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приїхав.

Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.

Гнат. I видумає старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.

Гнат. Варку?! З Омельком?!

Дем'ян. Еге.

Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?

Дем'ян. Своїми очима бачив.

Гнат. Варку?

Дем'ян. Варку.

Гнат. З Омельком?

Дем'ян. З Омельком.

Гнат. Нi, то тобi так здалося…

Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!

Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.

Гнат. Ходiм.

Дем'ян. Куди?

Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.

Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.

Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!

Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першої дiвчини — цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'єш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка… I нi з ким не знається.

Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.

Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

Гнат. А ти ж почiм знаєш?

Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моєї сестри, батько її хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу їхать у город.

Гнат. Та брешеш!

Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?

Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.