Читать книгу Безталанна - Іван Карпенко-Карий - Страница 8

Варка (одна). Сором, сором який! Через недiлю мав старостiв присилать — i покинув. Пiде поговiр, неслава, подумають, що я й справдi яка непутня… Засмiють, посивiю в дiвках… а ти будеш кепкувать?! Нi! Треба кувать залiзо, поки гаряче… Ти одбивав вiд мене парубкiв, а тепер за першого, якого стрiну, хоч i зараз, — ухватюсь, i не я буду, коли не вийду замiж ранiш, нiж ти опам'ятаєшся!

Входе Степан.

Степан!.. Попробую щастя — вiн задивлявся на мене не раз…