Читать книгу Безталанна - Іван Карпенко-Карий - Страница 7

Софiя, Варка й Гнат.

Софiя (до Гната). Прощай! (Iде за хазяйкою).

Гнат. Та й я за тобою.

Варка (його придержує). Стривай!

Гнат. Чого тобi?

Варка. За що ж ти кидаєш мене?

Гнат. Не бiгай за всiма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тiй пiснi спiвають: "Я з тобою вечiр стою, на iнчого важу".

Варка. За ким же я, окрiм тебе, упадаю?

Гнат. Хлопцi бачили, як ти пiд сiном, обнявшись з Омельком, стояла.

Варка. Бодай вони так бачили своїх батькiв, як вони бачили мене з Омельком…

Гнат. Дем'ян тобi у вiчi скаже…

Варка. А як i справдi пожартувала з Омельком, то хiба це великий грiх?

Гнат. Я так жартувать не вмiю. Пусти, не держи мене!

Варка. I ти ж з другими жартуєш — я не сердюсь, а як я пожартувала…

Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе злiпили: ти не для одного, ти для всiх!

Варка. I тобi не грiх i не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш, справдi?

Гнат. Парубкiв доволi є, охотникiв найдеться багато, не заскучаєш… Прощай, немає часу…

Варка. Софiя жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня бiжиш божиться Софiї? Не буде тобi щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався менi…

Гнат (на вiдходi). Було б шануваться… (Пiшов).