Читать книгу Безталанна - Іван Карпенко-Карий - Страница 6

Входять парубки.

Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

Варка. Повiсь собi його на шию!

Гнат. Нащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиї!

Омелько. Кого це збираєтеся вiшать?

Гнат. Та тут дiвчина вiшається одному парубковi на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкiй обiрветься.

Варка. Дурному вiчна пам'ять!

Омелько. А нам на здоров'я.

Гнат. Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як є — не жалуєм, а нема — плачемо.

Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

Омелько. Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили.

Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобi яке до мене дiло?

Гнат (смiється). Малi та дурнi раз у раз на смiтнику збирають черепки, й їм нiхто не заважа, — збирай i ти.

Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!

Гнат (пiдступа). Ану, попробуй!

Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тiлько не одiйдеш, то й побачиш! Чого чiпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кiлок не розбира нi здорового, нi слабого!

Дем'ян. Та годi вам гризтись за маслянi вишкварки! От нещасливий день: послiднiй раз зiбралися, а згоди нема, тiлько сварка.

Омелько. Чого ж чiпляється, мов скажена собака?

Дем'ян. Годi! Харитон! Давай по чарцi! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

Харитон. Пiдождем.

Дем'ян. Ну, так я спiвать почну. (Спiва).

Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.

Дем'ян. Ну, давай гуртової.

Обоє разом.

Як хор спiва, входять музики, сiдають наперед кону i лагодяться. Хор замовк; з послiднiм акордом пiснi грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Нi, Онисько!". "Тiкаймо!".

Явдоха. Ой боже мiй, що ж це буде?

Голос пiд вiкном: "Ач, який гармидер пiдняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз менi розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать…"

Всi один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бiк?", "Ходiм мерщiй!", "Додому!", "А ти куди?".

Явдоха. Я казала, що ви менi бiду накличете! Ох лихо! Ще оштрапують! Чули — кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побiгти упросить, щоб не казав старшинi, вiн на могорич здасться! (Хутко виходить).

Тим часом усi пiшли, остались тiлько Гнат, Софiя й Варка.