Читать книгу Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Садовнича - Страница 3

Країна, у якій ми живемо, «народилася» не так давно – трохи більше ніж 20 років тому. Але назва Україна має вже дуже поважний вік, оскільки її почали використовувати в останній чверті ХІІ століття.

У різні часи українці називали себе по-різному, неоднаково іменували їх і сусіди. За сивої давнини, коли східнослов’янські племена ще не утворили сталої спільноти, наші предки, вочевидь, могли називати себе полянами, древлянами, тиверцями – як завгодно, але не українцями.

Скандинавське слово Русь за підтримки князів та їхніх варязьких дружинників стало символом об’єднання розрізнених доти східнослов’янських племен. Завдяки духовенству воно закріпилося як назва київських, переяславських, чернігівських, сіверських і заліських земель. Тоді ж з’явилося слово русини як самоназва українців. Воно до сьогодні побутує на Закарпатті.

Це цікаво!

До кінця ХІХ ст. назва русин зберігалася на Поділлі, до 1918 р. – у Галичині та на Волині, до 1945 р. – на Закарпатті. До сьогодні назву русини вживають лише пряшевські, балканські та почасти закарпатські українці. До речі, поляки називали нас русинами до 1939 р.

Назву Україна вперше було зафіксовано в Іпатіївському списку «Повісті минулих літ» 1187 р. Відтоді це слово часто трапляється і в інших літописах у складі назв Київська україна, Чернігівська україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) україна тощо.

Чому ж назва тих самих земель змінилася? Відомо, що свого часу князь Володимир наділив землею на півдні Київщини черкесів, які потім зробилися черкасами-українцями, змішавшись із киянами. Саме вони називали свою землю Україною й поширили свій громадсько-військовий устрій на Київщину, Полтавщину, Брацлавщину, Чернігівщину.

Отож, словом Україна в XVI–XVII ст. позначали всі сучасні українські землі. Цікаво, що в народній творчості ніколи не фігурує назва Русь, а тільки Україна. Отже, це було рідне, зрозуміле слово. Наприклад:

А чи відомо тобі, що…

…з другої половини XIV ст. більшість князівств Київської Русі, з населення яких сформувалася українська народність, потрапили під владу Литви й Польщі? Відтоді назву Україна вживали і щодо цих двох місцевостей: землі, підкорені Литвою (Чернігівсько- Сіверське, Київське, Переяславське й більша частина Волинського князівства), іноді називалися литовською україною, а землі, підкорені Польщею (Галицьке й частина Волинського князівства), – польською україною.

Від часів Визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі під проводом Богдана Хмельницького (1648–1654 рр.) з назвою Україна асоціювали цілу країну. Згодом це найменування поширилося й на інші східноукраїнські землі (зокрема на Слобожанщину, яка певний час мала офіційну назву Слободская Украина). Західноукраїнські землі називали Руссю, але поступово назва Україна зробилася спільною для всієї етнічної території нашого народу.

Чому ж саме так називається наша земля? Багато вчених у різні часи намагалися пояснити це, однак так і не виробили одностайної думки з приводу походження слова Україна. Сьогодні існує три основні версії. За першою, назву Україна пов’язують зі словами край (найвіддаленіша від центру частина території, околиця), у (= біля) краю, тобто це вказівка на пограничність території. Зокрема, поляки трактували цю назву як позначення окраїни, пограниччя Польщі. Таке пояснення полюбляли й російські історики, вважаючи Україну околицею своєї імперії. Згідно з другою версією, слово Україна походить від іменників край, країна в значенні «рідна, своя земля». І, нарешті, за третьою версією, назва Україна нібито походить від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цього слова – «шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)». Другу й третю версії етнографи й історики вважають найбільш вірогідними.

Це цікаво!

У Російській імперії найменування Україна не визнавали. Офіційною була назва Малоросія, що протиставлялася Великоросії. Побутувала думка, що українці – це ті самі росіяни, але із зіпсованою впливом польської мови російською вимовою, люди, меншовартісні порівняно з великоросами.

Термін Мікра Росія (чи Малоросія) виник у канцелярії Вселенського Патріарха в Константинополі 1292 р. Аналогічно до Малої Греції чи Малої Азії він був потрібен для позначення християнських єпархій у центрі Київської митрополії. Терміном Мега Росія за тією ж аналогією греки називали периферію Київської митрополії. Згодом з’явилися назви Мала Росія та Велика Росія, які, своєю чергою, трансформувались у слова Малоросія та Великоросія. Жодного стосунку до «великості» та «малості» обох територій ці назви не мають.

Знай і застосовуй!

Оскільки українами спочатку називали окремі удільні князівства, що відокремилися від цілої держави, а потім Україна як східна частина етнічної території нашого народу перебувала в складі Росії, для визначень щодо неї здавна закріпився прийменник на. Проте і в народних піснях, і в літературній мові обидва прийменники – на і в – часто вживали паралельно: на Україні і в Україні.

Нині, коли Україна вже є самостійною, суверенною й незалежною державою, немає жодної підстави вживати необґрунтовану й по суті образливу конструкцію з прийменником на. Отже, єдино правильна форма – в Україні. Але виправляти фольклорні та літературні твори, у яких вжито форму на Україні, не варто.