Читать книгу ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми! - Владимир Владимирович Едапин, Владимир Владимирович Кожухарь, Владимир Владимирович Блохин - Страница 2

Заповіт

Поки в парламенті буржуй,

То сухарі, Вкраїно, жуй!

Бо казнокради і злодюги

Пітніють, «бідні», від напруги.

Усе їм – мало, мало, мало,

Зжирають наші «хліб і сало».

Ця керівна, поглянь, орава

Гребе все зліва в нас і справа,

Віддайте все, поки живі,

Вони ж, либонь, лиш центрові!

Не ти господар в своїй хаті,

А буржуїни ці пихаті.

Віддай дружину і себе,

Й твою земельку загребе!

По світу пустять старцювати

Ці вітчизняні супостати!

Продай їм голос, як завжди,

І не докличешся сюди.

Що до людської їм біди?

«Під три чорти із нею йди!»

Підеш, згорьований, в запій?

Ти все одно для них «не свій»!

Згадають все – війну і сором,

Страхатимуть голодомором,

Грузин вплетуть і москалів…

Про тебе лиш не буде слів.

Про тих, хто вижив в ту війну,

Вітчизну відродив одну,

Пересадив їх в «Мерседес»,

Пустив у владу до небес.

Тепер – черв’як ти, він – Герой!

Електорат у нього – той!

Тож мовчки рийтеся в гною,

«Я – пан, де хочу, там стою!»

Що скажеш правнукам своїм?

Як продававсь за гречку їм?!.

А потім лаявся й стогнав,

Мовляв, не зловлю більше гав…

За петельки готовивсь брать —

Знов «загодила» стара «рать».

Вкусив огризок ковбаси…

За кого голос віддаси?

За «благодійника» лукаво,

Мораль поправши, совість, право,

Забувши Бога і батьків…

Хотів такого, не хотів,

Позволив нечисті гнилій

Установити власний стрій,

Сміятись з пращурів твоїх

Для них прикольно, а не гріх!..

Віддай пальто, піджак продай,

Але ніде не забувай,

Що ти – не бидло і не хам,

Батьків, дітей, дружину, храм

Не проміняєш на крупу,

За чиюсь «істину» тупу,

Аби не сором було жить

За ту слабку, продажну мить.

Усьому є ціна своя

Під звуки гімну Кобзаря.

Мутанти, давлячись ікрою,

Із року в рік пливуть рікою,

Їх зупинити б – та, на жаль,

Тобі обіцяна «медаль»,

Золоті гори і свобода…

Та ні – погана там погода.

Любов’ю Неньку охопить,

І гасла хочуть, а де нить?

Що в вишиванках, що без них,

Побільше б баксів для крутих!

Їм заважає мріять мова,

Тут атмосфера – нездорова,

Тож верещать лжепатріоти,

Не зрозуміть, хто «за», хто – «проти».

Начхать вам, знаємо, панове,

І на колишнє все, й на нове,

Рахунок за «бугром», в Женеві…

«Хатинка» і сади вишневі…

Служить закону в «Незалежній»,

Тризубом Неньку вгородить…

Усе в вас в силі протилежній —

Капшук «зеленими» набить!

Думка за думкою – тривожна,

Відкат за землю і з доріг…

Бо ми ж – держава!!! Нам все можна!!!

А ти – господар? Ти ж не зміг!

Слуга забув кому слугує,

Усе рубає вже з плеча,

Лишень під вибори воркує,

Сховавши звичного меча.

«Господар» ставши вмить вівцею,

Чекає доброго царя,

Як хворий – диво-панацею,

А вимагають – хабаря!

Віддай за довідку й квартиру,

І за життя не поскупись…

Не йди до них без нашатиру,

Твої царі, давай, «гордись»!!!

Пір у чуму їм «закатати» —

Простіше простого нема!

Гульнуть міністри й депутати…

Що їм якась людська «чума»?!

Село, розорене роками,

Залиті пивом біль і срам…

«Слуга народу» добре втямив,

Що ще не все поцупив сам.

Ще ж годувальниця-землиця

І денно й нощно їм «свербить»,

В солодких снах вона їм сниться,

В поміщики, мабуть, кортить!

Нащадки нам поставлять знак,

Та не простять «заслуг» однак!

Зростить народ собі героя,

Не упадем, як впала Троя,

І заживемо, як колись,

Щоб мрії кожного збулись.

Я не тому йду в депутати,

Аби мене могли читати,

А хочу послужить народу,

А не буржуям на догоду!

Я – тут, із вами живу, вдома,

Мені ця істина відома,

Є постраждать за що! А вам

Не остогид такий «бедлам»?!

Повернем правдоньку святу,

Не схибим з курсу і в сльоту!

Не пройдуть хай царі-магнати,

Пора їх зупинить давно,

І з головної Ради гнати,

Повірте, спільно нам дано!

Наш край чудовий повернути

В народні руки мерщій слід,

Ми ж з вами, люди, не банкрути

І маєм славний родовід.

Тож вибиратись швидше треба

Із віроломної пітьми,

Благословення просим в Неба,

Ми – не раби. Раби – не ми!

Зійди з колін, козацький сину,

Ти – вільний вітер, й не один,

Я на підмогу тобі лину,

Бо як і ти, народний син.

Минуться в нас злочинні клани,

Змете таких народний гнів,

Бо світлі в нас із вами плани,

Без тріскотливих блудних слів.

Людцям не варто забувати —

Куди збираєтесь тікать,

Коли здасте свої мандати,

Прийде до вас народна рать?!

Пружина ж трісне колись, звісно,

Якщо її перетиснуть,

Задумайтеся нині й прісно,

І про людську, й свою майбуть!

Нам підсумок відомий далі,

Який очікує кінець,

З народом зробим кроки вдалі,

Вам пророкуючи «капець»!

Що, драпанете на Канари?

Готове все заздалегідь?

Ви іншим готували нари?

Тож там свої місця займіть!

Закони ж рівні всім і всюди,

І продається не усе,

Пора вже вийти із облуди,

Що нам прийдешнє й принесе!

Ще схаменутися не пізно,

Вандалів зупиніть своїх,

Попереджаємо всіх грізно,

Як кажуть, курям не на сміх.

Віддайтесь Богу, заклинаю,

Згадайте звичаї старі,

Відкрийте очі, я – прощаю,

Й прощення це – на вівтарі!..