Читать книгу ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми! - Владимир Владимирович Едапин, Владимир Владимирович Кожухарь, Владимир Владимирович Блохин - Страница 9

Духмяні трави розкошують,

Роса сльозинкою стіка…

А косарі в степу ночують,

Набита в кожного рука.

І стелиться туманом тиша,

Цвіркун натруджений притих,

Шмигнула прудко в нірку миша

Від хижих звірів степових.

А повний місяць над землею

Береться темінь подолать,

Мов нерозлучні друзі з нею —

Земна й небесна разом рать.

Вдихаю свіжість на всі груди —

Як легко дихати мені!

Куди не глянь – блаженство всюди

У літні ніченьки ясні…

Зринає пісня солов’їна,

Витьохкує на всі лади…

Дороги всі ведуть сюди!

В сяйві небесного світила

Шепочуть верби над ставком,

Закохана дівчина мила

Цілується із юнаком.

І сад буяє зеленшато,

І рута-м’ята дух заб’є…

Це – не кіно в природі знято,

А те, що в УКРАЇНІ Є!!!

Ще першим півням лиш співати,

Передсвітання настає,

А пастушка вже будить мати —

Берись за ремесло своє.

Жінки несуть з хлівів дійниці

Із пінним молоком парним,

Купол церковної дзвіниці

Серпанок оповив, як дим.

Як не любить такі світанки?!

Подібних в світі більш нема!

Це ж не якісь там забаганки —

Іде десь місяць спочивати,

Туман знімається із трав,

Хтось взявсь за споришеві шати,

В криниці хтось води набрав…

Вже сонечко встає, як вмите,

Все вище й вище догори,

Довкілля сяйвом цим залите,

Мов демонструє кольори.

Земля і небо – як картина,

Здоров’я в Бога лиш проси…

Безмежно гарна УКРАЇНА,

Мов кришталь ранньої роси!..

Ставок сховався в очереті,

Малює кола в нім карась…

Рибак закльовне місце «вкметів»,

Кидає вудку раз-по-раз…

Вабить плодючий чорнозем,

До себе кличе хлібороба…

Ми хліб їмо й комусь везем,

Ростуть картопля і часник,

Капуста, морква, помідори…

Хлібець насущний наш не зник,

КРАЇНУ погань не розорить!

В нас ГОДУВАЛЬНИЦЯ-ЗЕМЛЯ

На всю планету знаменита!

Хлібні потоки звідсіля,

Мов повінь весняна розлита!

Жаль, рукотворна є руїна,

До ручки хочуть довести…

Дніпро реве широкогрудно,

Бурхливі води в світ несе…

У нас було і буде ЛЮДНО!

Наш древній град під куполами

Стояв твердинно і стоїть,

І доленосні «криголами»

В часи не стерли лихоліть!

Ніде чужого він не виїв,

Обороняє лиш своє,

Злеліяли слов’яни Київ,

Столиця далі гніздо в’є!..

Історія в курганах спить,

Ховає славу там козачу,

Та щось не радісно в цю мить,

Як все згадаю, то заплачу.

Від моря й до Карпатських гір

Розкинулась моя держава,

І процвітали б ми, повір,

Якби не «братія іржава»…

Весною ранньою лелека

Радо вертається сюди,

Домівка жде його далека —

Лелече, тут, у нас сиди!..

Він знає, що вже недалечко,

Пернатому знов повезло,

Чекає затишне гніздечко,

Малят поставить на крило…

Он квітів зібрана корзина,

Очей не можна відвести!

В котрій живемо Я і ТИ…

Налиті грона винограду

Пахнуть п’янким уже вином…

Дивись, і літечко позаду,

Будем прощатися з теплом…

Квіти прекрасного жасмину

Звабливо зманюють мене…

Мою осінню УКРАЇНУ

Ніхто байдуже не мине!

Пічним димком накрита хата,

Мороз тріскучий щипа ніс…

Йду переметами до свата,

В оселю холоду наніс…

Село взялося святкувати,

Колядник всяк старатись рад,

І юний йде, й підстаркуватий…

Всі вірять в Різдвяний обряд!

Аж розкалилась пічна глина,

Комфортно й затишно в теплі…

Старі, середні і малі…

Весна струмками вже дзюркоче,

Збігає тала скрізь вода…

Все прокидається охоче,

Травичка лізе молода…

А білопінна вже черешня,

Мов наречена вся, дивись…

Чаруюча краса тутешня

Буяє нині, як колись!

Вінок сплела собі дівчина,

Грайливо повела плечем…

Де є іще ТАКА КРАЇНА?!

Розкинувсь лан, земля парує,

Господар вийшов на пашню,

Цілий сезон він тут гарує,

Щоб мать ХЛІБИНУ запашну!..

Росте йому селянська зміна,

Бо споконвіку так було…

На чім завжди стоїть СЕЛО!..

Березові висять сережки,

Нарядні всюди кружева…

За соком повернув зі стежки —

Кличе ПРИРОДА нас жива!..

Село – душа ось цього краю,

Духовності колиска – тут!

Тому його я вибираю,

Як свій найвищий інститут!..

Вечеряю в старенькій хаті,

Все запиваю молоком…

Чим сільські люди в нас багаті?

Сальцем, сметанкою, медком…