Читать книгу Іван і Чорна Пантера - Володимир Лис - Страница 3

Він пише життя так, як на любих мені картинках невідомих народних малярів, що їх вішали на стіни колись у наших хатах, а тепер розгрібають по колекціях. Там біля перелазу якась дівчина в обіймах з кимось несусвітним, там русти-кальна хата з садком вишневим і солодкоголосі джмелі, що басами гудуть над неймовірними й простими почуттями, які палають у душах цих хат – у всій своїй неприкритій незграбності, варварстві й на розрив сорочки разом із душею. І фігури такі непластичні – як насправді це буває, і вигляд трохи блаженний, як насправді це буває. Бо людина без захисних обладунків перед лицем і горя, і радості – саме така й є. Вона саме така, коли її б’ють дрючком, коли вперше опиняється поряд з кимось без нічого, коли їй страшно чи страшенно солодко. І може бути при цьому Іваном, яким у рідних Кукурічках «оволоділа світова скорбота», а може ходити подіумом, ховаючи під тоненьким мусліном шрами на тілі й на душі.

Ольга Герасим’юк