Читать книгу Сповідь з того світу - Ярослав Яріш - Страница 15

Пан Михайло чудово розумів, що органи не будуть зі шкури пнутися, аби розібратися в цій справі, хоча спочатку всі вони дружно імітували бурхливу діяльність. Не те що Городок – ціла область шуміла про замах на Івана: ширилися чутки, журналісти вибудовували усілякі версії, найчастіше висмоктані з пальця. Під цим тиском громадськості обласна прокуратура кинула усі сили, аби закрити справу. Не розслідувати, а таки закрити! По гарячих слідах полапали перших-ліпших місцевих наркоманів-гопників і повішали на них усіх собак. Якби не Михайло – засіли б хлопці надовго.

Тим часом Іван був у комі, стан його лишався критичним…

Після того як Михайло втрутився в розслідування, слідчий Недоля його зненавидів усім серцем. Хоча, якщо розібратися, він мав би бути вдячним за все, що Михайло робить, фактично взявши розслідування на себе. У майора був колосальний досвід роботи, а найголовніше – бажання розібратися. Пішли й перші результати: дівчата з «Княжого двору» впізнали «ДПСника», якого зафіксувала Іванова веб-камера. Виявилося, що ці четверо виродків перед самим нападом сиділи собі у ресторані і їли борщ з пельменями! Офіціантки їх не знали – не тутешні козаки, але машину запам’ятали – вишневу «дев’ятку».

Пан Михайло був уже під прокуратурою, аби побалакати зі слідчим, «пробити» номери машини по обласній базі. Недолі іще не було на місці, тож Михайло сидів у своїй старезній «Ниві», вкотре переглядав запис на планшеті. Ось Марія дзвонить до нього, тоді мінівен рве з місця… А за деякий час жінка повертається до машини, бере звідти портфель і передає якомусь хмирю, котрого в темряві не видно…

Що ж могло бути таке цінне у тому портфелі? Зазвичай, гроші носять у гаманці. Хоча, якщо багато… Може, Іван віз комусь взятку? Ні, він ніколи не був хабарником і не давав принципово нікому. Певно, там були якісь важливі папери. Добре, тоді чого «майданна бухгалтерія» із зеленої папочки не були в тій течці, а у Маріїній сумочці?

Багато у пана Михайла було запитань, а от з відповідями не дуже густо. Та нічого, слідство покаже.

Михайло визирнув у вікно і побачив, що Недолина «беха» під’їхала, припаркувалася.

«Добрі ж машини в обласної прокуратури. Цікаво: всім такі дають чи тільки заслуженим?»

Ця думка примусила майора замислитися. Взагалі, він ненавидів хабарників і перевертнів, як міг намагався розібратися з ними своїми методами, через що його особова справа рясніла численними доганами. Недоля був нетутешній, тому про його справи Михайлові було відомо зовсім мало, хоча вигляд чорної лискучої машини наводив на певні думки.

«Певно, тьоща йому купила», – мовив сам до себе Михайло і вийшов зі своєї усіма бідами битої «Ниви». Недоля саме наближався до дверей Городоцької прокуратури, коли Михайло загородив йому дорогу.

– Фізкульт-привіт!

«Слідак» поглянув на нього спідлоба.

– А, Міша. Ну, давай, кажи скоренько: у мене мало часу.

– Розумію, – кивнув головою Михайло. – Багато роботи.

– Не то слово. А через тебе стало ще більше.

– А я саме по тому питанню і прийшов…

Недоля зрозумів, що швидко йому від Михайла відкараскатися не вдасться, тому витяг пачку «Мальборо», закурив.

– О, добрі папіроси куриш!

– Пригощайся. – Слідчий простягнув майорові пачку, але той відмовився.

– Трутка!

– Шо, імпотенції боїшся? Ніколи не вір в то, шо пишуть на пачках, то всьо фігня.

Михайло чомусь посміхнувся.

– Не знаю, пане прокурор, вам видніше.

Недоля ще раз затягся, видихнув.

– Добре, кажи, що хотів, бо в мене і справді мало часу.

А Михайло вже нічого казати не хотів. Він враз пригадав собі, що криміналісти знайшли на місці злочину «бичок» від «Мальборо», – і йому ніби в голові просвітліло, все раптом стало на свої місця.

– Та хочу сказати, що думав я над тим усім. Певно, дарма ми відпустили тих наркоманів, – сказав, аби хоч щось сказати.

– Ти тільки тепер зрозумів це, Міша! Стільки роботи коту під хвіст пішло, а вбивці через тебе і далі на волі!

Михайло озирнувся навколо.

– Ну, то шо ти хотів? – нагадав про себе Недоля.

– Та таке, вже нічого.

Слідчий поглянув на майора знизу вгору.

– Ти шо, бухаєш? Зав’язуй з цим, Міша.

Слідчий обійшов Михайла і рушив далі.

– Я не Міша – Михайло, – поправив майор і пішов до своєї машини.

Опинившись у салоні «Ниви», Михайло узяв у руки ту зелену папочку, котру знайшов у Маріїній сумочці. Почав гортати. Тільки тепер йому стало все до кінця зрозуміло, а всі ланки склалися в один ланцюжок. Значить, так: тітушки полювали за Івановими документами, бажаючи захопити частину «майданної бухгалтерії», а при нагоді хапонути собі його проекти, фірму, фонд. Іван ще раніше розповідав, що до нього підходили різні люди… І, як видно, люди непрості. Певно, і телефон прослуховували, коли були такі обізнані! От чому Недолина машина була така обляпана болотом – покинувши десь «дев’ятку», польовими дорогами кружляли на BMW, сліди замотували. Тепер стало зрозуміло й те, чому Недоля так тягне із розслідуванням справи, чого так хотів кинути за ґрати невинних!

Потрібні були докази.

Недоля все ще стояв на сходах і докурював. До нього саме підійшов якийсь молодик, вони почали про щось притишено говорити. Михайло швидко схопив свій планшет, легенько «прицілився» і зробив фото, потім ще одне, ще. Тим часом Недоля дав співрозмовнику щось схоже на банкноту – і вони розійшлися не прощаючись.

Михайло швиденько обробив фото, тоді витягнув з кишені візитівку, яку дали йому у «Княжому дворі».

– Так, і-мейл…

Він відправив повідомлення, а тоді набрав на телефоні чийсь номер.

– Олю, привіт… Це я, Михайло… Так, з міліції… Слухай, Олюню, а ти зараз за комп’ютером? Ану, кинь оком у свою скриньку… Добре, зачекаю… Пізнаєш? Як, відразу двох? Ти впевнена?… Добре, дякую, сонце, з мене «Світоч»!

Відклавши телефон, майор тут же прокрутив ключ: «Нива» ревнула й бухнула в атмосферу чорним димом. Михайло рушив у напрямку, куди щойно пішов невідомий молодик. Його ніде не було, зате майор побачив вишневу «дев’ятку». Зупинився, став роззиратися. А ось і молодик: вийшов з продуктового магазину, несучи два повних кульки.

– Ага, узяв у Недолі грошей і накупив жратви. Де ж ви відсиджуєтеся, невже у нього на дачі? Нічого, зараз ми вас вистежимо…

Вишнева «дев’ятка» рушила з місця, «Нива» тихенько поїхала назирцем…