Читать книгу Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Бойчук - Страница 4

Способів утримання корів та биків існує два: стійловий і пасовищний. Найчастіше використовують будь-яку комбінацію цих способів. У місцевостях із холодним кліматом, наприклад, влітку корів утримують на пасовищах, а взимку переводять на стійлове утримання.

Існує безліч систем пасовищного утримання корів, що відрізняються одна від одної деталями, але схожі в одному: у разі пасовищного утримання корови більше часу проводять на відкритому повітрі, випасаються вільно або на обмеженій ділянці, але завжди самостійно добувають собі корм на відведеному для цього просторі.

Використання пасовищ суттєво здешевлює утримання худоби, а також сприяє нормальному розвитку організму тварин завдяки регулярному моціону, наявності свіжого повітря та сонячного опромінення, необхідних для вироблення вітаміну D. Перебування на свіжому повітрі загартовує організм, завдяки чому серед корів та молодняку знижується ймовірність простудних захворювань.

Головною проблемою пасовищного способу утримання є правильний вибір пасовища. Воно має бути сухим, із рівним рельєфом, очищеним від заростей чагарнику, сміття та хмизу, інакше існує ризик, що тварини можуть травмуватися. Крім цього, необхідно стежити за станом і складом трав’яного покриву пасовища, виполюючи отруйні рослини.

Попри перераховані вище труднощі, на відкритому повітрі складніше, ніж у приміщенні, захистити тварин від нападу комах, а ще тварини на пасовищі можуть заразитися інвазійними захворюваннями. Для запобігання цьому слід своєчасно видаляти з пасовища і знезаражувати гній.

Організовуючи пасовищне утримання, слід одразу ж розробити розпорядок дня. Корови швидко звикають до режиму, тож будь-яке його порушення сприймають негативно, всуціль до падіння надоїв та зниження добової надбавки маси у молодняку. Загальна тривалість пасіння має становити 8–10 год на добу. При цьому найкраще випасати тварин прохолодної пори – вранці й ввечері, а в спеку надавати їм можливість відпочивати в затінених місцях. Поїти стадо необхідно тричі на добу, забезпечуючи тварин доброякісною водою досхочу.

На дикорослих пасовищах випас починається від моменту досягнення травами висоти 8–12 см, а на пасовища, засіяні спеціально підібраними травами, худобу виганяють, коли висота трав’яного покриву сягне 15–20 см.

Системи пасовищного утримання ВРХ поділяються наступним чином.

Стійлово-табірне утримання застосовують у районах із великою оранкою землі та відсутністю придатних для випасу природних пасовищ. Суть цієї системи полягає в утриманні корів у тимчасових спорудах, розташованих близько від посівів кормових трав. Необхідно використовувати кілька полів, щоб можна було починати заготівлю корму з другого поля, коли трава на першому відійде або її з’їдять. У стійлах встановлюють годівниці й не менш ніж на 4 год на добу тварин випускають для моціону або пасіння на отаві однорічних трав, скошених на зелену масу. Шляхом правильного підбору культур, що висівають, і часу їх засівання (важливо домогтися поступового дозрівання посівів) можна забезпечити стадо кормами на весь період із травня до вересня.

Табірно-пасовищне утримання передбачає випасання стада денної або нічної пори на природних пасовищах або тих, що засівають, із періодичним відпочинком у спеціально обладнаних літніх корівниках або на майданчиках – тирлах. За нестачі кормів тваринам можна давати концентрати з годівниць, встановлених у місцях відпочинку.

Відгінно-пасовищне утримання застосовують для ВРХ украй рідко. Суть цієї системи полягає в тому, що на літню пору стадо переганяють на природне велике пасовище, розташоване на значній відстані від постійних корівників.

Розрізняють дві основні форми випасу худоби: вільну та загінну.

Вільна форма випасу передбачає, що тварини вільно переміщаються усією відведеною територією, самостійно розшукуючи собі корм. Така організація харчування є найдешевшою і найпростішою, але є чимало негативних моментів. Головна проблема вільного випасу – це поступове збідніння пасовищ через те, що, вибираючи найбільш смачні та корисні трави, худоба перериває їхній вегетативний цикл. Позбавлені можливості дати насіння й нові сходи, цінні трави поволі поступаються місцем бур’янам із низькою харчовою цінністю. Таким чином, відбувається погіршення якості пасовища аж до повної непридатності його для випасу.

Інший негативний момент вільного випасу – це забруднення пасовища свіжим незнезараженим гноєм, що є причиною паразитозів, а також негативно впливає на ріст і розвиток рослин.

На відміну від вільного пасіння, загінний випас передбачає поділ усієї площі пасовища на кілька загонів, у кожному з яких худоба випасається протягом тижня. Варто зазначити, що користь від застосування такої системи можлива тільки за наявності не менш ніж 7–8 загонів необхідної площі. За меншої кількості загонів кормові рослини не встигають відновитися.

У період, коли загін «відпочиває», у ньому проводять роботи з поліпшення якісного складу кормових трав: підкошують бур’яни, вносять добрива, розрівнюють або прибирають гній.

Стійлова система утримання передбачає перебування тварин у спеціальних капітальних будівлях. Виділяють два варіанти стійлового утримання.

Стійлово-пасовищне утримання передбачає перебування тварин у стійлах тільки в холодну пору року. Весь придатний для пасіння час корови проводять на випасах, даючи можливість здійснити ремонтні та ветеринарно-профілактичні роботи в капітальних корівниках.

Стійлово-вигульна система передбачає постійне проживання тварин у капітальних приміщеннях. При цьому для нормального розвитку і самопочуття тваринам необхідний вільний (пасивний) або примусовий моціон.

Стійлове утримання корів без прогулянок призводить до ослаблення імунітету, розвитку різних захворювань, зниження продуктивності та виникнення патологій у розвитку молодняку.

Моціон має становити не менше 3–4 год на добу. Його надають тваринам в один або два прийоми. При цьому зимової пори його ліпше проводити вдень, а в спеку, навпаки, бажано випускати корів на прогулянку вранці або ввечері. До моціону корів необхідно привчати поступово, щоб уникнути захворювань, спричинених надмірним навантаженням.

Особливо обережно слід організовувати моціон корів, що перебувають на 6–9-у місяці вагітності. За холодної погоди та в ожеледицю прогулянки бажано скоротити. Також необхідно вигулювати тільних корів окремо від незапліднених або невагітних самиць, щоб уникнути травматичних абортів. Площа вигульного майданчика має становити не менше 8 м2 з розрахунку на одну корову.

Є два основних способи стійлового утримання ВРХ – прив’язний та безприв’язний.

За безприв’язного способу корів утримують групами на глибокій незмінюваній підстилці в приміщенні, розділеному легкими знімними перегородками на секції (секційний спосіб). За цього способу треба щодня досипати по 2,5–3 кг підстилки з розрахунку на 1 корову. Використання глибокої незмінюваної підстилки дозволяє створити коровам відповідний мікроклімат без додаткового обігріву. Завдяки процесам у глибині підстилки виділяється достатня кількість тепла для того, щоб забезпечити температуру під лежачою коровою 30–35 °С за температури повітря в корівнику –4…–8 °С.

У разі секційного утримання площа підлоги, що припадає на одну корову, має бути не меншою за 4–5 м2; на кожну корову з телям – не меншою за 5 м2; для молодняку віком 6–12 місяців потрібно по 2,5–3 м2 на голову; тоді як молодняку до 18-місячного віку необхідно не менше 3 м2.

За нестачі матеріалу на підстілку застосовують боксовий спосіб утримання. У цьому випадку тварини відпочивають у боксах завдовжки 170–190 см і завширшки 100–120 см на підстилці, шар якої 3–5 см. Заміна підстилки відбувається раз на 10–12 днів. Ряди боксів розділяють проходами з ґратчастою підлогою для збирання рідких відходів.

За будь-якої форми безприв’язного утримання корів їм забезпечують вільний вихід на вигульний двір, де теплої пори можна проводити годування та напування. За температур повітря, нижчих за 12–14 °С, не рекомендується згодовувати соковиті корми на вулиці. У такому випадку треба організувати годування корів у приміщенні, подбавши про додаткове освітлення простору навколо годівниць. За відсутності світла корови споживають корм менш охоче і залишаються голодними.

Прив’язне утримання застосовують до дорослих тварин переважно у великих господарствах. Суть його полягає в постійному утриманні тварин у стійлах, за винятком того часу, який вони проводять на вигулі. У стійлі тварину фіксують, аби запобігти її самостійному переміщенню. Годування, напування, доїння корів та ветеринарний огляд проводять у стійлі в індивідуальному порядку.

Бугаїв-плідників (це племінні самці, старші за 18 місяців (у пізньостиглих породах старші за 20 місяців), яких використовують для розведення) утримують у стійлах розміром 2,5 × 2 м або денниках розміром 3,5 × 3,5 м. Приміщення для биків обладнують спеціальними захисними огородженнями, що обмежують доступ тварини до стін. Підлоги роблять із бетону або асфальту з нахилом 3–3,5° у напрямку до проходу для забезпечення стоку рідини. Поверх підлоги настилають дерев’яні щити, що не тільки захищають тварину від холоду, а й вирівнюють поверхню. Найчастіше биків утримують стійлово-табірним способом. Можна використовувати як прив’язний, так і безприв’язний способи утримання биків у приміщенні.

Для утримання однієї або декількох корів у дрібному сільському господарстві підійде сарай, розділений на окремі стійла або секції, у яких окремо від дорослих утримують молодняк. Годування та напування в таких господарствах здійснюють з індивідуальних або групових годівниць та поїлок, котрі наповнюють уручну. Найпростіше взимку утримувати худобу на глибокій незмінюваній підстилці, а влітку виганяти на пасовище у складі сільського стада або індивідуально.

З середини XX ст. у провідних господарствах всього світу активно застосовують так званий холодовий метод вирощування телят і утримання ВРХ. Суть методики в тому, що телята й дорослі тварини легко переносять низькі температури, до –10…–15 °С, а холодостійкі породи, приміром якутська, здатні без шкоди для здоров’я жити й за ще нижчих температур. Для нормального стану тварин необхідно забезпечити теплою підстилкою. Для цього якнайкраще підходить глибока підстилка, формована з 25–30-см шару тирси й шару сухої соломи завтовшки 30–40 см. У міру забруднення зверху підсипають нові порції підстилки з розрахунку 2–3 кг за раз. Крім підстилки, необхідно забезпечити знижену, порівняно з нормами, вологість повітря (не більше за 40–50 %) і повноцінне годування. Утримання худоби за такою методикою дозволяє економити енергію, яку витрачають на опалення корівників, і сприяє загартовуванню організму тварин та виробленню в них стійкого імунітету до респіраторних захворювань і хвороб шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Якщо ж тварина, котру утримують за такою методикою, все-таки захворіє, то хвороба у більшості випадків протікає в менш гострій формі та без ускладнень.

Одним із варіантів холодового способу утримання телят є вирощування їх в індивідуальному відкритому будиночку. За добу після народження телят поміщають у будиночок розміром 130 × 250 см з висотою передньої стінки 120 см, а задньої – 110 см. Перед будиночком розміщують відкритий вольєр завбільшки 180 × 130 см. У будиночка передня стінка, обернена до вольєра, відсутня, а сам будиночок збирають із легких пиломатеріалів. Теля може вільно виходити у вольєр і перебувати там скільки завгодно. Для захисту від вітру та сильного морозу до будиночка прикріплюють брезентовий полог, який за необхідності опускають замість передньої стінки. Зрозуміло, такий спосіб утримання підходить тільки для районів із помірним кліматом та низькою вологістю повітря. У районах із суворішим кліматом тварин доводиться утримувати в капітальних будівлях, забезпечуючи їм низьку вологість і помірну низьку температуру, а також незначне опалення приміщень і добру вентиляцію.