Читать книгу Казки - Зірка Мензатюк - Страница 3

– Приходь до мене на день народження, – запросив Марійку місяць.

– А коли він у тебе: влітку, взимку, весною чи восени?

– Щомісяця, – сказав місяць. – Бо кожного місяця я народжуюся новий. Тепер, бачиш, я повний.

– Та бачу! – засміялася Марійка, бо місяць був круглий та білий, наче свіжий млинець.

– А новий я тонкий, як серпочок. Приходь!

Потім були хмарні дні. Коли небо нарешті прояснилося, Марійка побачила місячний серпик.

– Це вже ти народився? – зраділа вона.

– Ні, тепер я старий, – зітхнув місяць.

– Ой… – розгубилася Марійка. – Ти старий – як серпик і новий – як серпик. Як же тебе впізнавати?

– Коли схожий на літеру «С», то я старий. А молодий я повернуся в другий бік і буду як дужка в літері «Р», бо тоді я росту. Так і впізнаєш.

Якось надвечір закрапав дрібний дощик.

– Це молодий князь умивається, – сказали зірки.

І біла хмарка простелилася в небі.

– Це князь утирається, мов рушником, – пояснили зірки. Нарешті виплив місяць. Ясний, тоненький – такий, як дужка в літері «Р».

– Місяцю новий, князю молодий, світи на щастя, на здоров’я! – повіншувала його Марійка.

Та й почалося свято! Матіоли пригощали солодкими пахощами, цвіркуни сюрчали, нічні метелики танцювали, мов у балеті. І Марійка танцювала, аж утомилася, а тоді сказала: – На добраніч, місяцю! До наступного дня народження! Добре, що їх у тебе аж дванадцять у році.