Читать книгу Казки - Зірка Мензатюк - Страница 6

Весна стояла в теплі та в сонці, мов у повені.

– Ми теж – наче сонечка! – похвалилися кульбабки. – Бо ми жовті й променисті.

– Подумаєш! – обізвалися з клумби тюльпани. – Наші квітки гарніші. Ми – як червоні чаші! І в кожній бджола або джміль.

– Ми глянули на світ і здивувалися, що в ньому стільки весни, – мовили низенькі братки. – Тому ми – як здивовані очі.

– Я цвіту білими перлами, – забриніла на це конвалія.

– А я – блакитними вітрячками, – залепетав барвінок.

– А я граю на дзвінкій сурмі! – подав голос жовтий нарцис.

– А я, а я! Таж я цвіту райським цвітом! – зашуміла рожева райська яблунька біля фонтана.

– А я, – сказав на це дощик, – зацвіту парасольками!

Закрапав – і справді: на вулицях парасольки, на майданах парасольки, усе місто в парасольках, наче в лапатих яскравих квітках.

Вийшла веселка в небо, задивилася на барвисті парасольки та й спустила край на вулицю Хрещатик.