Читать книгу Казки - Зірка Мензатюк - Страница 4

Надумали ведмідь, заєць і лелека господарювати.

– Я, – каже ведмідь, – посію цибулю. Восени продам у Косові на базарі, гроші матиму.

– А я, – говорить заєць, – вирощу конюшину. Хай своя буде, щоб не пастися на чужому полі.

– А я вогонь палитиму, їсти варитиму, вас буду частувати, – вирішив лелека.

От ведмідь грядку скопав, колодою заскородив, посіяв цибулю-сіянку: «Рости, цибулько, висока, як трава!» Вона й виросла.

– Тепер я розбагатію! – зрадів ведмідь.

Схопив за пера, вирвав з землі – а воно лиш малий корінець…

– От лихо, – каже ведмідь. – Цибух є, цибулини нема. Негодяще діло цибулю сіяти! – і пішов собі геть.

Заєць також грядку обпорав, сів та й думає: «Якби ж моя конюшина виросла така, щоб і ніжна, і тендітна, і листочки-трилисточки, а стебла мені не треба. З ним тільки косити важче».

То конюшина й виросла: ніжна, тендітна, ще й листочки-трилисточки при самій землі. Скуштував заєць:

– Фе, гірка! Фу, не така! Цур з нею, з конюшиною! Краще піду попасуся на чужому полі.

І поплигав з лісу.

А лелека гарно ґаздує. Горшка придбав, щавлю назбирав, буду, каже, зелений борщ варити. Став на долині при сухій тернині, довгим дзьобом вогонь викресав. Зайнялася тернина, а за нею й долина, – розтеклося по ній рожеве полум’я! Кричить лелека:

– Біда! Википіла в горшку вода! Нема коли долити, бо мушу вогонь гасити!

Ходить по долині, крильми лопоче, а вогонь що в одному місці пригасне, то в друге перекинеться.

Тим часом гуцулочка Дзвінка личко вмила, черевички взула, оббігла ліс і долину, і високу полонину. Прибігла додому:

– Ой, мамо! В полонині ведмежа цибуля, в лісі заяча конюшина, а долиною бузьків вогонь цвіте. То я собі вінок сплела: квітка лілова, квітка рожева, ще й листочок-трилисточок. Ось який гарний віночок!