Читать книгу Зламані іграшки - Андрей Кокотюха - Страница 17

Вольська не випила, пригубила задля ввічливості. Уже знала, про що говоритиме. Почала, аби відразу налаштувати партнера на потрібну хвилю:

– Знімків дозвольте вам не показувати. Хоча б тому, що вони призначені суто для чоловічих очей, щоб розбуркати певні інстинкти. Назву їх тваринними.

– Нас, чоловіків, узагалі вважають тваринами, – чи то пожартував, чи то дорікнув Коваленко. – Звична оцінка. Як побачимо жінку, миттю роздягаємо поглядами й стікаємо густою слиною.

– Фу, припиніть, – Анна наморщила носа. – Аби йшлося не про дівчину-підлітка шістнадцяти років, ви б уже давно, – тут не стримала сумної іронії, – стікали слиною. Даруйте, навіть у таких історіях є певна межа, яку не дозволю собі переступити. Заразом і вам.

– Гаразд. Моїй розбещеній творчій уяві цілком досить почутого від вас короткого опису того, що увічнив хтивий фотограф. Яку допомогу чи пораду можу дати тут?

– Знаєте, мабуть, або маєте змогу відшукати і тих, хто продає подібні фото, і тих, хто їх робить, – пояснила Анна. – Припускаю, цей слід виведе на того, кого Оленька назвала Майстром. Але до нього є інша стежка. Тобто, може бути.

– Чую невпевненість.

– Так. Бо я не впевнена, що дівчина говорила правду, коли хвалилася своїм дорослим досвідченим коханцем.

– Анно Ярославівно, колись у сиву давнину в Київській Русі, та й не тільки там, дівчата лягали зі старшими від себе чоловіками в ще ніжнішому віці. Чи ви не знаєте, у якому віці князі й королі видавали заміж своїх дочок? А в культурі Сходу…

– Досить.

– Та ну, прочитайте чи перечитайте хоча б казки «Тисячі та однієї ночі»!

– До-сить, кажу! – Вольська сердито стукнула пальцями по краю столу. – Вам тільки волю дай. От же ж улюблена тема для вашого брата.

Гліб зробив невинні очі, зобразив на лиці каяття.

– Не блазнюйте, у мене погані передчуття.

– Та ж ви щойно запевняли – з Оленькою нічого поганого не сталося.

– Я переконана, що дівчина жива, – Анна справді щиро хотіла в це вірити. – Проте сороміцькі фотографії й кокаїн не вважаю гарною пригодою. Думаю, Оленька загралася, утратила над собою контроль, і наркотики тут є одним із чинників. Але я про інше, – пальці відбили дріб на поверхні столу. – Оленька Пивоварова до останнього могла не дозволити собі ступити за межу. Маю на увазі, непристойні знімки й кокаїн зовсім не означають, що дівчина завела коханця й утратила цноту. Натомість історія про коханця, тим більше – дорослого, досвідченого й таємного, може бути вигадкою, щоб набити собі ціну в очах Катрусі Градової. Ну, це приблизно так, як прищавий підліток-гімназист хвалиться своїми подвигами в борделях. Хоча насправді він панічно втік, побачивши перед собою оголену плоть цинічної, гм, учительки.

– З такою логікою згоден.

Коротка фраза, а тим більше – тон, яким Коваленко її вимовив, дала Вольській несподівану підказку. Здогад уже крутився на язиці, й Анні вартувало зусиль, щоб не озвучити припущення щодо певних випадків з Глібової юності. Натомість повела далі, відходячи від делікатної, аж надто особистої теми:

– Чудово. Коли вже ми міркуємо однаково, нам з вами лишається прийняти два висновки, кожен з яких має право на існування. Отже, перший: Оленька Пивоварова брехала, точніше – фантазувала новій, менш досвідченій у блудних справах московській подрузі про таємного коханця й відповідний досвід. У такому разі слід нікуди не веде, і перевірити припущення ми не можемо ніяк. Другий висновок: коханець справді існує. Саме він спокусив юнку піти далі забороненого, гріховного, інтимного зв’язку. Погодившись із цим, ми знову виходимо на роздоріжжя.

– Тобто?

– Катя Градова запевняє, і я їй вірю – Оленька не називала імені й прізвища коханця. Сказала тільки, що він – артист, співак, баритон. Познайомилися цього літа під час домашнього концерту, їх практикує дружина Пивоварова.

– Модна практика в Києві, – погодився Гліб.

– Не лише тут, але не суть, – відмахнулася Вольська. – Маємо перший слід, яким можна пройти. Вам, пане Коваленко, встановити особу того баритона простіше простого. – Репортер ствердно кивнув, вона знову відбила дріб пучками. – Але фокус у тому, що баритон може бути вигадкою. Тобто ви справді знайдете підходящого кандидата, тільки він тут ані сном ані духом. Натомість так званий Майстер справді може виявитися означеним таємним коханцем-спокусником. А тепер – увага! – Вольська зосередилася, правильно підбираючи слова й формуючи думку. – Ви як людина, що знайома з усіма пороками київського дна й звичаями міської аристократії, навряд заперечите, якщо я припущу: Баритон і Майстер можуть виявитися однією особою.

У запалій після сказаного лункій тиші Гліб не втримався – гикнув.

– Пардон, – він тут же ляснув себе по губах. – Аби мав трошки часу подумати, сам дійшов би схожого висновку.

– Не висновок. Припущення.

– Цілком імовірне, Анно Ярославівно. Ми можемо шукати не двох чоловіків, а одного.

– Ви, – наголосила Вольська. – Так чи інакше, вирахувати Баритона значно простіше. Ви ж маєте потрібні зв’язки в богемному середовищі.

– Часом здається, їх більше, ніж треба. З босяками простіше, вони нікого з себе не вдають. Богема наскрізь пихата й брехлива.

– То лірика, – кинула Анна з легким роздратуванням. – Поясню краще, чому Оленька жива й десь ховається. Власне, особливих пояснень не треба. Їй не вдалося спокусити, затягнути Катрусю. Доньку Градова в останній момент налякало, а отже – зупинило зображення зламаної іграшки, яку нібито треба імітувати. Дівчина влаштовує істерику, і Майстер змушений відправити обох назад. Якби не був певен у власній безпеці, обидві подружки зникли б ще того самого дня. Катрусин вибрик сварить дівчат. Але вона знає в рази менше, ніж Оленька. Може відчувати певну відразу, та навряд – небезпеку. Чого не скажеш про Ольгу. Не забувайте, уже втягнену в ігрища по вуха, ще й зденервовану кокаїном. Вона далі робить дурницю за дурницею. Втеча з дому – фінальний акт драми.

– Чи фарсу.

– Згодна. Тож вона знайшла прихисток у того самого коханця під крилом. Він, ким би не виявився, сам у розпачі. Не знає, як вийти з глухого кута й спекатися тієї, котру сам і породив. Убити – зробити ще гірше. І не мені вам казати, Глібе Андріяновичу: сутенери, звідники, продавці похабних карток та листівок до вбивства за верству не підступлять.

– За дві. – Коваленкові набридло походжати, він повернувся за стіл, торкнувся карафки, передумав. – В ідеалі, Анно Ярославівно, десь так усе й могло бути. Трохи збивають знімки, заховані в спальні, тобто в батьківському домі. Але, з іншого боку, цілком відповідають імпульсивній, погано керованій поведінці нашої героїні.

– Ким погано керованій?

– Оленька не ладна керувати сама собою.

– Та й то так, – Анна легко визнала його правоту. – Вам доведеться попрацювати, пане Коваленко. Маєте аж дві задачі, їх бажано розв’язувати одночасно.

– На кону – чергова сенсаційна публікація, – Гліб гордовито випнув груди. – Воно того варте.

– А я тим часом подумаю, куди Майстер возив дівчат. Цілком імовірно, Оленька зараз сидить десь там.

– Або її тримають під замком, – підхопив думку Коваленко. – Гадаючи, що з нею робити. Є підказки?

– Небагато, – тепер підвелася Вольська. – Прогулянку, знову ж таки, зі слів Катерини, призначили вдень. Що логічно, юні гімназистки ввечері вже мусять бути вдома, з батьками. І що таке літній вечір? Темніє пізно, чекати темряви – ризикувати. Уявіть, який хай здійняв би Лев Градов, аби його єдина доня десь забарилася при смерканні. Тож білий день – одна з причин, чому дівчатам веліли зав’язати очі. Місце так само важливе. Біля «Шато-де-Флер» постійно сновигає чимало народу, ніхто ні на кого не звертає уваги. Подумаєш, дві баришні сіли в закритий екіпаж…