Читать книгу Римські цифри - Михайло Блехман - Страница 1

Якщо не ховати обличчя від зірочок, що пестять щоки, спустившись до тебе із застудженого неба, відчуваєш, що ти – не один. Точніше, не одинокий, навіть коли один. А зірочки тоді здаються пелюстками, які хтось обриває та й кидає сюди, донизу, і вони пестять тобі щоки ненав’язливо і нескінченно. І просять, примовляють:

«Не відкладай пера, не закривай записника. Продовжуй».

Це говорить вона, це її голосом звертаються до мене теплі, але змерзлі зірочки.

Наполегливо заперечуючи негатив, вони погойдувалися у повільному леті так, аж здавалося – ніби то численні співбесідники похитували головами:

«Те, що відбувалося тоді, відобразиться і в тому, що у тебе є нині, чого у тебе так багато… І стане тим, що іще обов’язково буде. Не бійся свого записника. Довірся йому. Папір терпить не все, чи ж тобі цього не знати, – але те, що хочеш довірити йому ти, він не терпітиме, а навпаки – оберігатиме».

«А раптом я помилюся?…»

Вони неначе посміхнулися:

«Помилишся, якщо закриєш записника. Але ж не закриєш?»

Вони підштовхують до мене чорнильницю:

«Ось твоє улюблене фіолетове чорнило. Ось ручка, ще з тих часів, які ніколи не згадати, якщо якось раптом забути… Але ж ти не забув?…»

Я узяв подарований мені записник зі стільця, який завжди стоїть біля узголів’я дивану. Умочив ручку в чорнило, підніс її до дзеркально чистої сторінки. І побачив там, в цьому дзеркалі, відображення того, про що збирався розповісти. І мені стало зовсім неважливо, чи будуть мене слухати. Набагато більше, незміримо важливіше – розповісти.

Зваичайно ж, записника я не закрию.

Інакше – дзеркало трісне. Інакше його нікому буде відремонтувати. Інакше не розповім того, про що не забув і не забуду.

Звичайно ж, я не забув. Розповім усе так, як було, хай навіть усе було трішки й не так. Відображення тому і називають відображенням, бо воно всього лише схоже на оригінал. Навіть – якщо дуже схоже.

Дорогі мені римські цифри допоможуть мені, вони обіцяли.

Улюблене фіолетове чорнило і не менш улюблені дзеркальні сторінки не підведуть мене. І я намагатимуся не підвести їх і тих, про кого розповідатиму.

Знаю, що не підведу.

А важливіше, ніж знаю, – вірю.