Читать книгу Римські цифри - Михайло Блехман - Страница 2

Самуїл знову повернувся з медінституту трохи раніше: цього разу, звичайно, відмінили лекцію професора Каца.

– Правильно поставлений діагноз, – казав професор Кац, – це на 90 відсотків позитивний результат. В інших 10-ти – медицина, тобто ми з вами, безсила. А неправильний діагноз – це на 90 відсотків негативний результат. Інші 10 припадають на величезний, незаслужений нами, але заслужений пацієнтом талан.

– Цікаво, – Самуїл ледь не плюнув від розчарування, шпурляючи портфель і темпераментно роззуваючись, – лікування також відмінять? Може, і лікарні, і поліклініки? Тоді я їм також не знадоблюся? Заретушують нас разом з Кацем так, як учнів у шкільних підручниках примушували «ворогів» замальовувати, щоб і дурних прикладів не було.

– Не виключено – усміхнувся Володимир Федорович. – Адже начальство має своє окремішне бачення.

Марія Ісааківна вибухнула:

– Прикуси язика, Петкевичу! Тебе нам тільки не вистачало!

– Навіщо кусати? Може, краще перекусимо? – як завжди, примирливо запропонував Володимир Федорович. – Сьогодні відмінили заняття, завтра відмінять відміну. Не голодувати ж нам через них? А щоб відмінити лікарні – це ж як їм самим треба захворіти, і на який сказ?

– Повиздихають усі! – рявкнув Самуїл.

Кларі усе ж таки вдалося заспокоїти його – щоб Кларі не вдалося?

– Боялися, що він когось із них отруїть, – зауважила вона. – А що ж іще залишається з таким-то прізвищем?! Воно для них – гірше будь-якого трійла. Коли вони його чують, облича стають схожими на недоїдений лимон.

Самуїл погодився, що діагноз поставлено правильно.

На комунальній кухні досмажувалися котлети і вже настоювався борщ. Самуїл поцілував Клару та Михайлика – «Привіт, рудий!» і пробурчав: «Наче всіх уже в дитинстві замалював був, але ж ні, залишилися ще на свою біду. І на мою також». Затим пішов мити руки. На щастя для сусідів, особливо для Стрєлкіної, яка любила митися на зло усім годинами, ванна кімната була вільною.

Клара посміхнулася, помітивши непомітний, але такий реальний зв'язок між світлинами, які доводилося замальовувати в довоєнних шкільних підручниках, та відміненою лекцією професора Каца. Поставила Михайлика на підлогу. Неможна привчати дитину до рук – от тільки як самій відучитися?

Вона намагалася, але це виявилося набагато складнішим, ніж вивчити латину та Римське право. Юридичний інститут вона закінчила відмінницею. Залишилося закінчити медінститут Самуїлові та одержати розподілення – усім трьом, звичайно.

– І не вздумайте нікому нічого розповідати, Самуїле, – строго сказала Марія Ісааківна, коли той повернувся з комунальної ванної кімнати. – Відмінили, то й відмінили, ми нічого достеменно не знаємо. Мало там що?

– Це так, – знизав плечима Самуїл, – я і дійсно нічогісінько не знаю.

– Отож. Ми вже стільки всього пережили, що й це якось-таки переживемо. Хай би це було нашим найбільшим горем.

Самуїл поцілував Клару і дав Михайликові невідчутного запотиличника.

– Горе, Маріє Ісааківно буде моїм пацієнтам, якщо вони залишаться без мене.

– Чому б це їм залишатися без вас?

– Так, Сеню, чому це вони мають залишатися без тебе?

– Бо недоуком я до них і на відстань гарматного пострілу не наближуся. Інакше вони ж і мене замалюють, дай їм Боже здоров’я.

Він розсміявся, узяв верхнє «ля» з «Повернися у Соренто», і вони пішли до столу.

Клара налила усім борщу, а за вікном, на засніженій Сумській вулиці, було морозно і незатишно, вітер свистів так, як лише Самуїлові вдавалося свиснути кількома пальцями.

Зимі хотілося привернути до себе увагу усього Харкова. Вона кружляла якимись немислими вісімками з Шатилівки, від парку Горького, улюлюкала, вила, майже мукала, не розуміючи, що всі її завивання та причитання не просто нестрашні, а навіть і смішні тим, кому вдається брати ось таке «ля». І в кого виходить такий ось борщ.