Читать книгу Римські цифри - Михайло Блехман - Страница 8

Самуїл та Володимир Федорович трудилися у їхній і до того великій кімнаті, яка тепер, на жаль, мала стати ще більшою. Марія Ісааківна з Кларою були на кухні.

– проспівав Самуїл, закінчивши перев’язувати чергову пачку книжок. Найважчі з них – довідник практикуючого лікаря та промови видатних російських адвокатів. Володимир Федорович тим часом пакував речі Михайлика – їх, як не дивно, було найбільше.

– Ваша верхняя Кацапетівка зачекає, нікуди не подінеться, – упевнено сказав Володимир Федорович. – Спішити нікуди, головне – нічого не забути. Все-таки не в «нижнє» якесь збираєтеся, а у «верхнє». Статус зобовязує.

– Згоден, Володимире Федеровичу, дорогий. Моя мама каже: все має бути як годиться.

– Ну, що вони – переживають? Балашівка на місці?

– Дякую, все гаразд. За Балашівку я спокійний. Тато працює на велозаводі малярем. Іда – на миловарній фабриці. Майя уже у п’ятому класі.

– Не переживають, що надовго від’їжджаєте?

Самуїл відповів не одразу – мабуть, тому, що саме взявся за нову пачку з дитячими книжками:

– Гадаю, переживають…

І додав весело:

– Три роки – це зовсім недовго, запевняю вас. Як-небудь і у відпустку до Харкова постараємося вирватися.

«Майже стільки, скільки ми пробули в евакуації, – мовчки заперечив Володимир Федорович. – Три роки тому ще й Михайлика не було…»

– Може, собаку має сенс завести? – спитав він, щоби не заперечувати вголос. – Село є село, аллах його забирай. Хоч і верхнє. Вам би собака на господарстві не завадив. А так вся надія – на вашу Надію, якщо я вірно зрозумів.

Самуїл скрикнув гидливо:

– Собака у хаті?

І одразу ж додав:

– Та хоч і надворі. Я сам буду сторожувати, аби тільки не смерділо псиною.

Михайлик відірвався від гри і смачно повторив нове слово кілька разів, наголошуючи на «с»:

– Псиною! Псиною! Псиною! Псиною!

«Які ви Антошо, слова промовляєте! – напевне сказала б Клара, але і вона, і Марія Ісааківна були на комунальній кухні.