Читать книгу Оголошено вбивство - Аґата Крісті - Страница 14

Джордж Райдсдейл, головний констебль Мідлширу, був спокійним чоловіком. Середнього зросту, з проникливими очима під досить густими бровами, він більше любив слухати, ніж говорити. Коли виникала така потреба, він лише віддавав короткий наказ, і наказ виконувався.

Тепер він слухав рапорт детектива-інспектора Дермота Кредока. Кредоку офіційно було доручено розслідувати справу з подіями в Чипінґ-Клеґорні. Учора ввечері Райдсдейл відкликав його з Ліверпуля, куди його послали зібрати певні відомості, що мали стосунок до іншої справи. Райдсдейл був дуже доброї думки про Кредока. Він був наділений не лише розумом та уявою, він мав також ті якості, що їх Райдсдейл цінував найвище: самодисципліну, яка спонукала його працювати повільно, розглядати та досліджувати кожен факт і не ухвалювати жодного певного рішення, доки не закінчиться розслідування.

– Констебль Леґ прийняв виклик, сер, – повідомив Кредок. – Схоже, він діяв дуже добре, не гаючи часу й зберігши присутність духу. А це було нелегко. Понад десяток людей намагалися говорити всі водночас, причому там була також жінка зі Східної Європи, з тих, які впадають у паніку, лиш побачивши полісмена. Вона була переконана, що її негайно посадять до в’язниці, і репетувала, аж вуха закладало.

– Убитого впізнали?

– Так, сер. Руді Шерц. Швейцарської національності. Працював у готелі «Роял Спа», в Меденгем-Велсі адміністратором. Якщо ви не проти, сер, то я спочатку поїду в готель «Роял Спа», а вже потім до Чипінґ-Клеґорна. Там тепер перебуває сержант Флетчер. Він поговорить із водіями та службовцями автобусної станції, а тоді піде до будинку.

Райдсдейл схвально кивнув головою.

Двері відчинилися, і головний констебль підвів голову.

– Заходьте, Генрі, – сказав він. – Ми тут маємо дещо таке, що виходить за межі звичайного.

Сер Генрі Клітерінґ, колишній комісар Скотленд-Ярду, увійшов зі злегка піднятими бровами. Це був високий літній чоловік вельми прикметної зовнішності.

– Ця подія може здатися незвичайною навіть для такого пересиченого детектива, як ви, – провадив Райдсдейл.

– Я ніколи не був пересиченим, – обурено заперечив сер Генрі.

– Останній винахід наших злочинців, – сказав Райдсдейл, – це опублікувати в газеті оголошення про вбивство, яке вони наготувалися вчинити.

– «Норт-Бенгем Ньюс енд Чипінґ-Клеґорн Ґазет», – промовив сер Генрі. – Вельми солідне джерело інформації. – Він прочитав кілька рядків, на які показав йому палець Кредока. – Атож, справді щось незвичайне.

– Є якісь відомості про те, хто опублікував це оголошення? – запитав Райдсдейл.

– Судячи з опису, сер, його приніс до газети сам Руді Шерц – у середу.

– І ніхто його не перечитав? Людині, що прийняла оголошення, воно не здалося дивним?

– Хвороблива білявка, що приймає оголошення, як мені здалося, неспроможна мислити, сер. Вона просто порахувала слова й узяла гроші.

– А навіщо він усе це вигадав? – запитав сер Генрі.

– Певно, хотів зібрати докупи якнайбільше цікавих, – припустив Райдсдейл. – Щоб усі вони зібралися в певний час і в певному місці, де він примусить їх підняти руки вгору й швиденько очистить їхні сумочки та кишені від зайвих грошей і коштовностей. Цій ідеї не можна відмовити в оригінальності.

– А що то за місце таке – Чипінґ-Клеґорн? – поцікавився сер Генрі.

– Велике мальовниче село. Воно розкинулося на кілька миль. Крамниця різника, крамниця пекаря, бакалійна крамниця і добрий антикварний магазинчик, дві чайні. Прегарне місце. Там налагоджено обслуговування автотуристів. Багато гарних котеджів, де раніше жили фермери, а тепер здебільшого мешкають старі панни та родини відставних військових. Чимало будівель споруджено ще у вікторіанські часи.

– Я знаю такі місця, – сказав сер Генрі. – Приємні старі кицьки та відставні полковники. Звичайно ж, якщо вони прочитали те оголошення, то всі прийшли о пів на сьому, винюхуючи, що там може статися. Як би мені хотілося, щоб і моя стара кицька була там присутня. З якою охотою вона б увігнала свої ще досить гострі зуби в ту незвичайну подію. Така історія могла б відбутися і на її вулиці.

– А хто вона, ваша стара кицька, Генрі? Ваша тітка?

– Ні, – зітхнув сер Генрі. – Вона мені не родичка. – І додав із глибокою шанобливістю в голосі: – Вона лише найкращий детектив із будь-коли створених Богом. Природний геній, вирощений на придатному ґрунті.

Він обернувся до Кредока.

– Не стався зневажливо до старих кицьок, які живуть у тому селі, мій хлопче, – сказав він. – Якщо справа справді виявиться дуже заплутаною, – а я не думаю, що так буде, – пам’ятай про те, що стара незаміжня жінка, яка щось плете або працює в саду, дасть фору на сто очків будь-якому сержанту поліції. Вона тобі розповість, що могло статися і що мало статися, і навіть скаже, що ж сталося насправді. І вона тобі ще й розтлумачить, чому так сталося!

– Я це обов’язково візьму до уваги, сер, – сказав детектив-інспектор Кредок у своїй звичній формальній манері, і ніхто б ніколи не здогадався, що Дермот Ерік Кредок – хрещеник сера Генрі й перебуває у вельми дружніх взаєминах зі своїм хрещеним батьком.

Райдсдейл коротко виклав своєму другові суть справи.

– Я не став би сумніватися, що вони зберуться о пів на сьому, – сказав він. – Але звідки міг знати той швейцарець, що вони справді прийдуть туди? А крім того, звідки було йому знати, що вони матимуть на собі багато здобичі, якою він зможе поживитися?

– Двійко старомодних брошок, намисто з дрібних перлин, одна або дві дрібні банкноти – не більше, – замислено проказав сер Генрі. – Чи ця міс Блеклок не тримала вдома багато грошей?

– Та начебто ні, сер. Фунтів п’ять із невеличким лишком, так вона сказала.

– Атож, не густо, – прокоментував Райдсдейл.

– Тобто ви вважаєте, – сказав сер Генрі, – що того хлопця цікавив не грабунок, що він просто хотів улаштувати щось на зразок театральної вистави й потішитися нею. Що ж, це цілком можливо. Але як він примудрився сам застрелити себе?

Райдсдейл підсунув до себе аркуш паперу.

– Попередній медичний висновок. Постріл із револьвера був здійснений майже впритул, обпалив одяг… гм-м… нічого не вказує на те, що це було: нещасливий випадок чи самогубство. Він міг вистрелити в себе умисне або міг спіткнутися, впасти, і револьвер, який він притискав до себе, вистрелив… Імовірніше, сталося друге. – Він подивився на Кредока. – Ти повинен опитати свідків дуже ретельно й домогтися, щоб вони точно розповіли, що саме вони бачили.

Детектив-інспектор Кредок сумно промовив:

– Усі вони бачили не одне й те саме.

– Мене завжди цікавило, – сказав сер Генрі, – що саме бачать люди у хвилину крайнього збудження або нервового напруження. Що саме вони тоді бачать або – і це навіть цікавіше – чого вони не бачать.

– Які відомості про револьвер?

– Револьвер іноземного виробництва (ця модель досить поширена на материку), Шерц не мав дозволу мати зброю, і він її не задекларував, коли приїхав до Англії.

– Поганий хлопець, – сказав сер Генрі.

– Поганий з усіх поглядів. Отже, Кредоку, рушай до готелю «Роял Спа» і з’ясуй, що там можна довідатися про нього.