Читать книгу Андрій Лаговський - Агатангел Кримський - Страница 9

Увечері він поробив рахунки.

Другого дня, скоро він вийшов пити чай, мати йому сказала:

– А знаєш? Клавдія Петрівна вернула рахунки; каже, що там помилка: ти щось накинув… Та от тут їхня служанка. Що пані кажуть?

– Пані казали, – вияснила дівчина, – що ви аж тридцять копійок накинули не знать звідки… Та й кажуть до чоловіка: «Що то за погана звичка в Лаговської! Це вже вона вдруге так робить: і прошлого місяця налічила більше, як треба, і тепер знов».

– Це вона… так і сказала?!! – спитав Андрій. Через раптовий пароксизм ядухи він не міг дихнути.

– Скажи, дівчино, панії, що того місяця лічив жид, – без усякої достойності виправдувалася Лаговська, ще начебто й винна, – а тепер – сам панич. То вже ж панич не крутитимуть навмисне… Ти, Андрію, візьми квитки та й знов порахуй, щоб вивірити.

– Добре, дайте-но квитки, – нервово сказав син і швидше пішов до себе.

Перевірив раз – нема помилки. Перевірив удруге – тож само нема.

– Я, мамо, після обід сам піду до Лоначевської, – сказав він до матері начебто зовсім спокійним тоном.

– Ой, я боюся, щоб ти часом не наплескав їй чого.

На те син одвітив рівним голосом:

– Ні, я попросту покажу їй, де її помилка. Бо хто ж покаже, як не я?

– Ну, добре, – заспокоїлася мати. – Та не забудь, що вона на ймення Клавдія Петрівна.

– Клавдія Петрівна? Гаразд! Нехай і Клавдія Петрівна!