Читать книгу Леонардо да Вінчі - Алла Росоловская - Страница 2

На півночі сонячної Італії, на захід від Флоренції, є невеличке містечко Вінчі. Воно затишно розташувалося серед засніжених гірських вершин, оточене лісами, садами та виноградниками.

П’ятсот років тому однією з найбагатших і найзнатніших родин у ньому була сім’я нотаріуса Антоніо да Вінчі. «Да Вінчі» означає «із Вінчі». Старший син Антоніо, П’єро, теж був нотаріусом і служив правителю Флоренції. В ті часи кожне італійське місто було окремою державою. Неаполь, Рим, Флоренція, Мілан та інші міста були так само незалежними державами, як Франція чи Англія. Міста-держави між собою торгували, дружили або воювали. Вони об’єднувалися тільки для спільного військового походу або для якихось святкувань.

Якось улітку 1451 року молодий флорентійський нотаріус П’єро да Вінчі вирішив відпочити у володіннях свого батька. У селі Анкіано, неподалік од Вінчі, він разом із друзями завітав до місцевої таверни. Їм прислуговувала струнка смаглява дівчина. П’єро не міг відірвати погляд від граціозної служниці з пронизливими чорними очима й чарівною плавністю рухів. Незвичайна краса дівчини зачарувала його.

Її звали Катерина. Колишня рабиня родом із Близького Сходу, тепер – служниця в сільській таверні полонила серце П’єро да Вінчі. Він почав проводити з Катериною увесь свій вільний час. Дівчина теж закохалася в молодого життєрадісного нотаріуса.

Через рік у Катерини народився син. Хлопчика назвали Леонардо. Леонардо да Вінчі. П’єро визнав сина, проте з його мамою так і не одружився. Вона – проста селянка. Він – із багатої і знатної сім’ї. Дитина народилася поза шлюбом. Хоча тоді це було звичайним явищем. Таких дітей визнавали та виховували нарівні з іншими.

Леонардо народився теплого весняного вечора 15 квітня 1452 року. Його батько П’єро да Вінчі того року одружився з дівчиною зі свого кола, 16-річною Альбієрою Ангієрі. Дітей у них не було, тому маленького Леонардо досить швидко забрали на виховання в сім’ю батька.

Катерину видали заміж за місцевого селянина. Вона ще довго жила у Вінчі та пооддаль мовчки спостерігала, як росте її любий синочок.

Альбієра стала для хлопчика доброю мачухою. Вона піклувалася про Леонардо, виховувала його, навчила читати й писати. П’єро ж був постійно зайнятий, часто довго не бував удома. У Флоренції на молодого нотаріуса чекало чимало важливих справ. Тому хлопчиком займалися його юна дружина та молодший брат Франческо да Вінчі.

У будинку діда маленького Леонардо всі обожнювали. Міцний, красивий, добрий, кмітливий і веселий малюк, схожий на золотоволосого ангела з картини, був загальним улюбленцем.

Хлопчик сумував за мамою, тому іноді втікав від своїх дбайливих родичів і няньок. Він бігав до Катерини, що жила зовсім близько. Вона лагідно обіймала сина та цілувала його золоті кучері. Потім довго гладила по голові та дивилася, усміхаючись, у широко розплющені, блакитні, блискучі від цікавості оченята. Аж доки малюк не біг назад або ж по нього не приходив дядечко.

Найбільше від усіх часу з хлопчиком проводив його дядечко Франческо. Антоніо да Вінчі називав молодшого сина ледарем, бо той не хотів бути нотаріусом, як П’єро. Але для Леонардо дядько Франческо був найкращим у світі – адже він любив малого. Цей юнак першим пробудив таланти Леонардо. Він розповідав племінникові про все: про життя, людей, природу, про рослини та про тварин. Він першим показав хлопчикові, як влаштований світ. Навчив спостерігати та бачити прекрасне у всьому, що їх оточувало. Франческо підтримував і розпалював в юному Леонардо цікавість, пристрасне бажання дізнаватися, як же все навколо працює, з чого складається: квітка, коник, дерево.

Леонардо любив дядька. Але понад усе він любив самотність, яку дарувала йому природа. Хлопчика цікавило все. Дитинство майбутнього великого вченого і художника минуло серед дивовижної тосканської природи. Містечко Вінчі причаїлося в гірській ущелині Апеннін, біля гори Монте Альбано. Все довкола буяло зеленню. Тільки найвищі гребені гір залишалися голими. Високо в горах можна було милуватися водночас і містом удалині, і сніговими вершинами. Було видно навіть море. Леонардо любив блукати околицями Вінчі на самоті. Він залазив на дерева і в печери, спостерігав за природою, тваринами і все запам’ятовував. Однаково розвивалися і його розум, і почуття.

Леонардо дуже любив тварин, особливо птахів. Він їм щиро заздрив, адже птахи могли літати! Ширяти високо в небі та бачити все навкруги. Ця любов залишилася на все життя. Дорослий Леонардо купував на базарі птахів, випускав їх із кліток, а потім спостерігав за польотом.

Да Вінчі згадував, що якось, коли він був ще зовсім немовлям, до нього прилетів яструб. Птах сів у колиску та своїм хвостом провів малюкові по обличчю, ніби погладив. Леонардо добре запам’ятав цей випадок і казав, що ще з тієї миті дуже полюбив птахів. Згодом він зайнявся серйозним вивченням їхнього оперення, будови та поведінки. Він мріяв літати так само вільно й легко, мов птахи, та все життя до цього прагнув. А доти просто вивчав, як вони це роблять.

Є одна цікава особливість околиць гори Монте Альбано, яка ніде більше не трапляється. Це – білий колір багатьох рослин і тварин. Точніше, відсутність якогось забарвлення. Це звучить неймовірно, але в тих місцях трапляються білі фіалки, білі суниці, білі горобці чи навіть білі пташенята в гніздах чорних дроздів. Ось чому гору з прадавніх часів називають Білою («Монте Альбано» означає «Біла Гора»).

Маленький Леонардо був одним із чудес Білої Гори – білим пташеням у гнізді чорних дроздів, винятком у пересічній сім’ї флорентійських нотаріусів.

Леонардо було 12 років, коли батько забрав його до Флоренції. П’єро вирішив, що синові вже час чомусь учитися. Спочатку це були домашні заняття. До хлопчика приходили вчителі. Вони допомогли Леонардо опанувати грамоту, основи латини, арифметику (це йому вдавалося особливо добре), спів та музику. Хлопчик дивував усіх своїми здібностями. Він схоплював усе неначе на льоту і досить швидко випередив у деяких уміннях своїх наставників.

Дід Леонардо, старий Антоніо да Вінчі, невдоволено бурчав: «Хлопчиську вже 14 років, а він нічого не вміє. Що з того, що він добре грає та співає, адже з цього не проживеш. Потрібно навчитися якогось ремесла».

Якраз у цей час сталася подія, що визначила майбутнє хлопчика.

ЗАПИТАННЯ:

– В якому місті народився Леонардо да Вінчі?

– Як звали тата й маму Леонардо?

– Чому вони не могли одружитися?

– Хто першим розбудив у Леонардо цікавість до пізнання світу?

– Чому гору назвали «Монте Альбано»?