Читать книгу Леонардо да Вінчі - Алла Росоловская - Страница 7

Про талановитого молодого красеня-художника говорила вся Флоренція. Замовлення на картини сипалися йому одне за одним. У цей час да Вінчі створив «Портрет Джиневри де Бенчі», «Мадонну Літта», «Мадонну з квіткою», «Мадонну Бенуа», два «Благовіщення». Його зацікавленість наукою також добре видно в цих роботах. Проте науковий погляд Леонардо був водночас підходом митця. Малюючи квітку, він ніколи її не копіював. У його картинах природа зображена дуже детально. Вона створює атмосферу полотна.

Тепер, коли Леонардо нарешті міг працювати самостійно, кожен його крок в образотворчому мистецтві пов’язаний із нововведеннями. Він винаходить та використовує такі способи й техніку, яких раніше художники ніколи не застосовували. Кожна наступна картина ставала новим експериментом. До того ж в усіх питаннях: починаючи з тлумачення сюжету, часто давно відомого, та завершуючи застосуванням нових матеріалів і нового способу нанесення їх на полотно. Напевно, тому так багато його робіт залишилися незавершеними. Адже Леонардо постійно був чимось зайнятий, окрім живопису. Він увесь час захоплювався то одним, то іншим винаходом чи дослідженням.

Беручись до роботи над картиною, він неначе розпочинає новий проект. Винаходить новий спосіб і новий стиль її написання, створює нові фарби, пензлі, лаки для того, щоб зробити свою роботу ідеальною. Прагнучи досконалості, заглиблюючись у деталі, художник просто не міг або не хотів закінчувати роботи. Пристрасть до досконалості та постійна величезна цікавість стали тими головними силами, які керували ним у житті.

Десь на самому початку творчості Леонардо вигадав нову техніку живопису (спосіб нанесення фарб), який назвав «сфумато» (серпанок; «той, який щезає, мов дим»). Завдяки такій техніці лінії на картині виходять злегка розмитими, такими, як ми бачимо їх у реальному житті. Доти ніхто навіть подібного не робив. Серпанок створює ілюзію повітря та глибини простору, пом’якшує межі тіл і предметів, допомагає досягти просто неймовірної реалістичності. Картини Леонардо да Вінчі й тоді, і зараз вважають найкращими – адже вони «живі».

У 2010 році за допомогою нових сучасних приладів (із рентгенівськими променями) учені змогли краще дослідити деякі з полотен Леонардо да Вінчі. Збереглося їх не надто багато – усього дванадцять. У результаті науковці змогли з’ясувати дивовижну річ: художник наносив щонайтонші шари фарби. Іноді всього декілька мікронів завтовшки. Один мікрон дорівнює одній тисячній частині міліметра. Людське око не здатне розрізнити таку відстань, навіть за допомогою лупи. Як це вдалося зробити майстрові в ті часи, поки що невідомо. Таких нерозгаданих таємниць у різних галузях науки та мистецтва Леонардо да Вінчі залишив чимало. На жаль, не всі його художні роботи збереглися дотепер.

За описами сучасників (наприклад, художника й біографа Джорджо Вазарі), молодому Леонардо вдаються на полотні малюнки «живіше од живих». Вазарі описує картину «Мадонна з гвоздикою» та захоплюється її дрібними деталями: «Ось келих з водою, в якому стоять квіти. Видно навіть краплини роси на склі зсередини».

У Леонардо була звичка блукати містом у пошуках дуже красивих або потворних людей – моделей для майбутніх картин. Він так радів, якщо йому траплялося якесь незвичайне обличчя, що міг цілий день ходити слідом за людиною, котра його зацікавила. А коли повертався додому, то малював її голову настільки майстерно, немовби ця особа сиділа перед ним.

Леонардо не лише запам’ятовував цікаві деталі та враження. Він завжди носив із собою книжечку для замальовок. Згодом у своєму трактаті про живопис він радив усім художникам, сьогоднішнім і майбутнім, мати при собі таку книжечку – кишеньковий альбомчик для малювання. І щоб папір у ньому був таким, з якого неможливо витерти рисунок, а можна лише перегорнути аркуш і зробити новий ескіз.

В одній із таких книжечок Леонардо да Вінчі записав: «Коли ти один, то володієш усім. Коли ж хтось поруч – лише половиною». Важко бачити в одній людині водночас талановитого художника та холодного дослідника. Проте ним завжди володіло величезне прагнення до пізнання все нових і нових знань в усіх можливих ділянках природознавства. У своїх записах Леонардо байдужий до людських почуттів, іноді навіть жорстокий.

Щоб якомога краще дослідити, яким є справжнє життя, він часто відвідував лікарню Санта-Марія Нуова у Флоренції. Якось туди привезли дуже старого чоловіка. Леонардо лагідно розговорився із дідусем, навіть запитав, скільки ж старому років. Той відповів, що не пам’ятає, але знає, що його онук помер у 68 років. Вони спокійно та мирно розмовляли. І так само спокійно, неначе заснув, старий залишив цей світ. Да Вінчі одразу ж забрав його тіло для того, щоб дослідити та знайти причину такої легкої смерті. Він щойно приязно спілкувався з цим чоловіком, а за дві години вже вивчав його тіло як учений.

У наш час художники дізнаються про детальну будову людського тіла переважно з книжок. Тоді таких підручників просто ще не було. І не лише для митців, а й для лікарів. Застосовувати знання з анатомії (це наука про те, як влаштоване тіло людини) для правильного зображення людей на картинах було досить зухвалим і сміливим рішенням для того часу. За таке можна було потрапити до в’язниці чи на вогнище. Набагато пізніше саме з дуже точних і детальних малюнків Леонардо да Вінчі буде складено багато посібників з анатомії.

До нього ніхто не малював людину так, як, наприклад, на картині «Святий Ієронім». Тіло святого виписане зі знанням найдрібніших його деталей та особливостей будови. Ієронім зображений у момент каяття у гріхах. Він готується ударити себе каменем у груди. Біля ніг святого лежить приборканий лев. За легендою, в лапу хижака потрапила скалка і він мало не сказився від жахливого болю. Ієронім витягнув скалку, а після цього вони з царем звірів стали нерозлучними друзями. На полотні святий каявся у своєму захопленні – читанні старовинних, заборонених тоді книг. В епоху Леонардо це вважи гріхом. І художник не просто малював картину. Він відчував свою схожість, внутрішню єдність, спорідненість з Ієронімом. От лишень каятися він наміру не мав. Адже Леонардо хотів би дізнатися про все на світі, проникнути в усі таємниці Землі.

«Святий Ієронім» так і лишився незакінченим. Леонардо виконав його тільки чорною та білою фарбами, але картина потребувала ще дуже багато шарів різних фарб.

Так і не довівши цю роботу до завершення, художник узявся виконувати нове замовлення.

ЗАПИТАННЯ:

– Як Леонардо знаходив моделей для майбутніх картин?

– Що він замальовував у свій кишеньковий альбомчик?

– Чому Леонардо да Вінчі відчував внутрішню спорідненість зі святим Ієронімом?