Читать книгу Леонардо да Вінчі - Алла Росоловская - Страница 4

Незабаром після цієї історії П’єро да Вінчі, прихопивши з собою деякі малюнки Леонардо і його самого на додачу, вирушив до свого давнього приятеля – відомого художника та скульптора Андреа дель Веррокіо. Веррокіо – це прізвисько, що означає «влучне око». Да Вінчі-старший попросив майстра оцінити малюнки сина. Андреа був приємно вражений цими роботами. Він порадив своєму товаришу обов’язково розвивати художній талант хлопчика. Отак Леонардо да Вінчі став учнем у майстерні Андреа дель Веррокіо. У той час її вважали найкращою не лише у Флоренції, й у всій Тосканській провінції.

Хлопчик був дуже радий можливості навчатися улюбленої справи та жити в майстерні разом із іншими учнями. Річ у тому, що його добра мачуха Альбієра померла, тому батько одружився вдруге. Нова дружина вже не була така ласкава до чоловікового сина. До того ж Леонардо був позашлюбним сином і не міг успадкувати справу батька та стати нотаріусом.

У ті далекі часи художники заробляли собі на прожиття не лише картинами та розписами предметів. Маестро (так шанобливо називали свого наставника учні) міг обробляти камінь, працювати з глиною, золотом – з чим доведеться. Значну частину замовлень майстерні становили зображення і скульптури святих для церков, надмогильні пам’ятники, прикраси, зброя, посуд. Ескізи виконував маестро Веррокіо, а виготовляли вироби за ними його учні.

Окрім цього, в майстерні часто створювали різні конструкції та механізми для свят і вистав, які щедро влаштовували тодішні правителі Флоренції. В той час художника вважали ремісником, адже йому необхідно було самотужки виготовляти пензлі, робити та змішувати фарби, лаки, готувати дошку або полотно для картини. Усім цим тонкощам і навчався юний Леонардо.

Ось візьмімо підручник, яким користувалися всі учні (Леонардо також) у майстерні Веррокіо. Про що ж міг дізнатися художник-початківець із цієї книги? Читаємо: «Як малювати на різних поверхнях, як отримати безліч відтінків чорного кольору, як слід зберігати горностаєві хвости, щоб їх не з’їли миші». Останнє зауваження є дуже важливим – із хвостів горностая (матеріал дорогий) виготовляли пензлі для живопису. А мишей у ті часи була величезна кількість, адже у Середньовіччі кішок вважали помічницями відьом і забороняли людям їх тримати.

Цікава, наприклад, ось така вправа для майбутнього живописця. Леонардо ліпив фігурки з глини, а потім драпірував їх шматками полотна та розфарбовував. Це робили для того, щоб у майбутньому вміти зображати складки плащів та накидок.

Веррокіо говорив, що математика – мати всіх наук і основа мистецтва. Ці слова він перейняв від майстра, якого вважав своїм учителем, Паоло Учелло. Маестро застосовував математику до образотворчого мистецтва, особливо до поняття перспективи в малюнку. (Перспектива – це зображення, на якому всі видимі або уявні лінії на малюнку чи картині сходяться в одній уявній точці.) Андреа також робив зліпки окремих частин людського тіла й потім використовував їх для своїх скульптур. Цього ніхто з майстрів до нього не робив.

Одночасно з Леонардо да Вінчі у маестро Веррокіо вчилися майбутні знамениті художники та скульптори: П’єтро Перужино, Боттічеллі, Лоренцо ді Креді. Але саме Леонардо став найкращим і найулюбленішим учнем. Він єдиний зумів згодом перевершити свого вчителя.

Утім, це не завадило юнакові досить швидко подружитися з усіма в майстерні. Він завжди вмів знаходити спільну мову та викликати любов і повагу людей, що оточували його. Якщо, звісно, він сам цього хотів. Леонардо да Вінчі з юних років любив залишатися на самоті, щоб мати можливість спокійно, без перешкод спостерігати та міркувати. Однак він водночас був і дуже хорошим другом, душею компанії.

А ще він був дуже вродливим. Цей високий ставний юнак став моделлю для статуї Давида, створеної його вчителем Андреа Веррокіо. Струнке, гнучке тіло, каштанові кучері, холодні сіро-блакитні очі – такий вигляд мав Леонардо на той час.

У нього були очі не лише художника, а й дослідника, майбутнього вченого. Да Вінчі помічав і запам’ятовував найдрібніші деталі рослин, птахів і будівель. А потім їх занотовував або зарисовував у своїх щоденниках. Справа наліво, адже юний художник був лівшею. Хоча, як потім виявилося, він однаково добре володів обома руками. Писав тексти й малював олівцем лівою рукою, а ліпив і писав картини правою. Майстрував двома руками одночасно.

У своїх щоденниках Леонардо да Вінчі часто не лише писав справа наліво, а й перевертав букви догори дриґом так, що текст можна було прочитати тільки за допомогою дзеркала. Це він робив для того, щоб захистити свої записи від надто цікавих очей. Якщо ж Леонардо писав листа, адресованого кому-небудь, то текст був звичайним, зліва направо, таким, що його можна було легко прочитати.

ЗАПИТАННЯ:

– Чому Леонардо зрадів можливості жити та вчитися у маестро Веррокіо?

– Чому навчали в майстернях тих часів?

– Хто став моделлю для статуї Давида Андреа дель Веррокіо?