Читать книгу Леонардо да Вінчі - Алла Росоловская - Страница 8

Однак Леонардо зовсім не був холодним і бездушним, немов статуя. Його знали як добру, веселу, чуйну людину, що готова прийти на допомогу в скрутну хвилину. Тоді, коли він цього хотів, то міг переконати будь-кого в чому завгодно. Безсумнівно, він був також одним із найвродливіших чоловіків у місті. Якщо хотів, да Вінчі міг бути дуже чарівним і милим співрозмовником. Окрім того, Леонардо був ще й великим жартівником-вигадником, який ніколи не сидів без діла і не нудьгував. Він любив людей і намагався їх усіляко розвеселити: то казками та байками, які сам і придумував, то ще якимсь незвичайним чином.

У молодого художника була одна цікава особливість – незвичайні сталево-блакитні, неначе зимовий лід, очі. Очі дослідника, який холодно за всім спостерігає і фіксує все навколо. Слід сказати, що зір у Леонардо був просто фантастичним. Його малюнки птахів у польоті, найдрібніших елементів рослин, бурхливих потоків води були настільки деталізованими, що звичайна людина навряд чи змогла б побачити щось подібне без спеціальних приладів. Це давало сучасникам ще один привід для заздрості та підозр.

У квітні 1476 року до магістрату нічної охорони Флоренції на Леонардо да Вінчі разом із групою таких самих молодих людей надійшов анонімний донос. «Анонімний» означає «без підпису», невідомо від кого. Їх звинувачували в злочині, якого вони не скоювали. Це було надто небезпечно. У ті часи за однією лише підозрою людей могли запросто стратити. Однак довести провину так і не вдалося. Зрештою, і донощика не знайшли. Молодих людей врятувало те, що серед підсудних опинився родич самого герцога Лоренцо Медічі. Щоб уникнути скандалу, звинувачення зняли. Да Вінчі залишився живим і неушкодженим. Але анонімні звинувачення не припинилися. Це ображало Леонардо, який мріяв зовсім про інше життя. Він хотів бути вільним і прагнув літати, неначе птах.

Після того, як в одному з таких брехливих доносів зачепили честь його наставника Веррокіо, молодий художник пішов з дому вчителя і відкрив власну майстерню. А ще після всіх цих подій він почав шифрувати свої записи за допомогою дзеркального письма. Писав справа наліво й перевертав букви догори дриґом так, щоб прочитати їх можна було тільки за допомогою дзеркала.

У 1481 році Леонардо да Вінчі замовили створити картину «Поклоніння волхвів» для монастиря Сан-Донато. Він писав її понад рік, часто відволікаючись на інші справи та змінюючи задум. Це була дуже велика картина, близько двох із половиною метрів завширшки й завдовжки.

І знову художник починає роботу з нововведень. Тобто по-іншому, не так, як це робили раніше, малює на своєму полотні людей, зовсім по-новому їх розташовує. Винайдений Леонардо спосіб для передачі об’ємного зображення тепер називають світлотінню.

Якщо ти захочеш намалювати простим олівцем, наприклад, яблуко на столі, на яке збоку падає світло, то побачиш, що найбільша світла пляма – це відблиск світла на боці яблука, а найтемніша – це тінь, яка падає поряд з яблуком із протилежного боку. Здається, що все дуже просто. Таким прийомам зараз навчають навіть молодших школярів. Але без цієї простоти художники обходилися понад тисячу років.

Леонардо да Вінчі – неперевершений майстер живопису й великий новатор, але його «Поклоніння волхвів» так і залишилося незавершеним. Хоча майстер отримав за свою роботу попередню плату – перший раз грошима, а другий – продуктами та дровами. Картину дописував вже інший художник. Постійні затримки в роботі Леонардо і його прагнення досконалості призвели до того, що терпіння ченців зрештою увірвалося. Вони віддали замовлення Філіппіно Ліппі.

ЗАПИТАННЯ:

– Опиши, яким був молодий Леонардо да Вінчі.

– Чому художник пішов від учителя Веррокіо?

– Чому Леонардо почав шифрувати свої записи?

– Що таке «дзеркальне письмо»?

– Намалюй яблуко, використовуючи світлотінь.