Читать книгу Леонардо да Вінчі - Алла Росоловская - Страница 6

У 20 років Леонардо да Вінчі став самостійним художником, хоча й продовжував жити та працювати в майстерні свого наставника.

Тим часом життя у Флоренції вирувало: Медічі, як і всі прогресивні правителі, розважали народ святами і турнірами. У майстерні Веррокіо вони замовляли декорації. Леонардо разом із іншими учнями допомагав їх виготовити.

Якось Медічі знадобився подарунок для короля Португалії – зіткана у Фландрії шовкова портьєра із зображенням на ній Адама та Єви. Зробити ескіз для цієї завіси доручили молодому Леонардо да Вінчі. Митець виконав його з неймовірною ретельністю, точністю та красою. Дерева, трава, квіти, тварини й люди були зображені з найдрібнішими деталями та справді майстерно. На жаль, ані малюнок, ані сама портьєра не збереглися до наших днів.

Про силу Леонардо сучасники розповідали легенди. Він міг легко, ніби граючись, зігнути залізну підкову так, наче та була з легкого пластичного металу.

Да Вінчі, хоч і був тоді ще дуже молодий, став першим, хто запропонував викопати судноплавний канал від Пізи до Флоренції. Він першим зробив креслення борошномельних механізмів та інших пристосувань, які рухалися завдяки силі води.

Його розум увесь час продукував нові плани та проекти. Кажуть, що Леонардо виготовив модель механізму, який міг би піднести собор, щоб поставити під нього східці. Модель була настільки переконливою, що всі йому вірили. Молодим художником захоплювалися, та йому й заздрили.

Коли Леонардо було 24 роки, у нього нарешті з’явився рідний брат. Його батько П’єро да Вінчі знову став удівцем і одружився втретє. Нова дружина подарувала йому сина. Саме з неї та її малюка да Вінчі робив замальовки для картини «Мадонна з кішкою», якої так і не закінчив (або ж вона не збереглася). В ті часи мадонною називали не лише святу Діву Марію, й знатних дам. Мадонна Маргарита, дружина П’єро да Вінчі, не бажала бачити у своєму домі позашлюбного першого сина чоловіка. Леонардо перестав бувати в батька.

Зрештою Маргарита з П’єро прожила недовго. І батько Леонардо одружився вчетверте. Молода дружина народила йому десятеро дітей. Останній з’явився на світ, коли П’єро було 75 років. Зведені брати та сестри не визнавали Леонардо. Він був одинаком і був цілком задоволений своєю самотністю. «Самотність означає свободу», – написав він у своєму щоденнику.

Слід сказати, що хоча Леонардо і жив один, проте ніколи не мав відчуття самотності. Природа, навколишній світ заповнювали його життя та думки. Допитливий розум молодого художника та вченого розкривав їхні таємниці, шукав, доводив, запитував. Були сотні, тисячі «чому», відповіді на які він шукав, знаходив і записував.

Утім, занурившись у науку, да Вінчі зовсім не уникав людей. Він зустрічався з художниками, філософами, письменниками, які збиралися в будинку Лоренцо Медічі. Загальна освіта Леонардо пригальмувалася за часів учнівства у майстерні Веррокіо. Тепер він хотів надолужити згаяне. Да Вінчі нарешті опанував латину. Багато спілкувався у Лоренцо з тогочасними вченими, вбирав, немов губка, їхні знання.

Це була дивовижна епоха для науки та мистецтва – Відродження. Викопували з підземелля прекрасні стародавні статуї, із запорошених комор діставали старовинні грецькі та латинські книги давно забутих авторів. Проте розум Леонардо часто противився безплідним філософським бесідам, багатогодинним розмовам про природу душі. Він вважав, що важливіше знати природу реального світу, будову людського тіла.

Леонардо пощастило. Саме у Флоренції жили й працювали відомі на той час вчені, які зацікавили його винахідництвом, математикою, астрономією та іншими науками. Один із них – Бенедетто дель Аббано, що займався торгівлею і будівництвом різних механізмів. Інший – знаменитий математик і астроном Паоло Тосканеллі.

Десь так років за 18 до відкриття Америки Тосканеллі написав листа Христофору Колумбу, в якому надіслав йому карту для подорожі на Схід. Паоло у своєму листі доводив, що, якщо прямувати постійно на захід Атлантичним океаном, то можна потрапити до східних країн. І цей шлях не надто далекий. Лист став поштовхом, однією із причин, через які Колумб здійснив свою подорож на захід і відкрив Америку.

Дехто вважає, що Леонардо да Вінчі десь перед своїм тридцятиріччям теж учинив таку спробу. І цілком можливо, що саме він першим із європейців побував на Американському континенті. Хоча це й не доведено.

Щодо Тосканеллі, то він жив відлюдником, осторонь від пишного придворного панства та блискучого палацу Медічі, досить скромним та невибагливим життям. Однак Леонардо став його учнем. Старий учений розповів своєму молодому послідовникові все, що сам знав про закони природи. З цих бесід Леонардо отримав дуже багато нових, ще невідомих іншим людям, знань.

Проте хоча він і прагнув до знань усім своїм єством, але все ж таки залишався у душі художником.

ЗАПИТАННЯ:

– Чому Леонардо припинив відвідувати свого батька?

– Які вчені стали його наставниками в тогочасній Флоренції?