Читать книгу Пантеон Cвободи. Книга друга. Розквіт імперії - Аліна Максакова - Страница 3

Наприкінці листопада 1804 року неспокійну та галасливу зазвичай Французьку республіку було неможливо упізнати. З її наводнених городянами вуличок зникли – сподівалося, раз і назавжди! – споруджені з усяких підручних матеріалів жалюгідні підмостки, на яких за часів Конвенту депутати безупинно рвали голосові зв’язки, інформуючи міщан про державні справи. Назавжди зникли з поля зору строкаті патріотичні вбрання дам, з яскраво-червоними стрічками на витончених довгих шиях, з площ міст за непотрібністю прибрали гільйотини і, по можливості, відновили архітектурні споруди, постраждалі через вандалізм революційних героїв минулого століття.

Лише нечіткі написи на старих будівлях і ще не замасковані діри від куль в їх стінах нагадували про жахи тих кривавих днів…

Окрім цього, зі змінами зовнішніми прийшли також внутрішні. Адже, як відомо, багато в чому людина залежить від обставин, в яких живе… І, якщо вже обставини дозволяють їй жити щасливо і спокійно, вона ніколи більше не побажає жити у вічному відчаї і страху.

Таким чином, ті, хто ще вчора на весь голос кричали: «Аристократів на ліхтар»! загартовуючись у щоденній боротьбі і тому будучи істинним бичем тиранії, вже сьогодні вели розмірене, спокійне життя далеко від політики і битв, навіть не згадуючи про колишні свої діяння…

Що ж, цей факт уславився порятунком для кожного француза, оскільки усі ми, перенаситившись міжусобицями, жадали дістати нарешті безтурботність і умиротворення…

І новий уряд нам те радо забезпечував.