Читать книгу Пантеон Cвободи. Книга друга. Розквіт імперії - Аліна Максакова - Страница 9

7. Pulverulenta opus[19]

Світанкове сонце остаточно розвіювало залишки нічного мороку, проступаючи на небі золотими плямами. Перші промені, наче рятівні спалахи світла, поблискували на лисуватих схилах містечка Булонь-Сюр-Мер. Далі вони швидко прорізалися по безкрайніх блакитних водах, яскраво переливаючись та поблискуючи. Такі пейзажі будили в людини дивовижне захоплення, наче вперше побачені, проте панам, подібним до мене, які провели поряд з цим природним «дивом» ось вже більше півроку, захоплення пейзажами починали приглушуватися. «Le Grand Armée»[20] лаялася, побачивши спокійні хвилі і напівпрозорі глибини. Дивлячись на солдатів здавалося, що «морська хвороба» здатна пробиратися на берег і вражати весь табір.

Порятунком від недуги було очікування тієї славної години, коли нам буде відданий наказ відправитися на підкорення Туманного Альбіону, а також візит до нас Імператора. Я мало не щодня переконувався в тому, що солдатам для життя в цьому зубожілому містечку досить буде лише марень про майбутнє і Бонапарта, котрий прагнув утілювати їх в дійсність…

– Думаєте про те, що за цим горизонтом, генерале Мерсьє? – злегка глузливий голос, що пролунав за спиною, відвернув мене від думок і змусив обернутися.

За два кроки від мене, широко розставивши ноги у своїй звичайній манері, стояв Жан Бойнод[21] – генерал, 16 серпня цього року нагороджений Орденом Почесного Легіону[22]. Це був досить молодий чоловік, в якому природжена легковажність межувала з крайньою серйозністю, через що він виглядав значно старшим за свій справжній вік. Він був високий, худорлявий і жилавий, а найбільш помітними прикметами його зовнішності були злегка сіруваті очі, що під густими чорними бровами, а також зарубцьований шрам на щоці здобутий в боях.

– Від Вільньофь[23] немає ніяких звісток, а, між тим, Імператор чекає не дочекається виступу, – відмахнувся я, знизавши плечима, а потім схрестив руки на грудях. – Ймовірно, це – останній день року, коли ми усі можемо спокійно милуватися на навколишньою природою… Проте, ти прийшов не для того, щоб приєднатися до цього заняття, чи не так?

– І так, і ні,– відповів Бойнод, важко видихаючи. На його лобі залягла ледве помітна зморшка. – Тутешня природа і справді дивовижна, і я був би не проти дійсно помилуватися нею… за інших обставин. Зараз же я хочу сказати тобі, що ти помилуватися з приводу відсутності вістей від адмірала…

Я відчув, як кров підливає до щік і їх обдав жар. Я інстинктивно стиснув ліву руку на рукоятці шаблі, прикріпленої до пояса, і пильно глянув на співрозмовника. Його обличчя, завжди незворушне, тепер виражало гостру стурбованість, що було ознакою тривожних новин.

– Після відплиття нашого флоту з порту Кадіс, як ти знаєш, головним завданням його було розгромити оборону англійців, – сказав Бойнод, зневажливо мотнувши головою. – Що ж… британців вони – то наздогнали…

– Mon Dieu! І що далі?

– Що ж, по-перше, Нельсон зустрівся з Господом…

– То це була перемога!

Жан тут же інстинктивно скривив невдоволену гримасу.

– На жаль, мій друже… – сказав він з виглядом побитої собаки. – Цей негідник забрав із собою велику частину наших та іспанських моряків; плани Бонапарта по вторгненню в Лондон зірвані… А що стосується особисто мене, то я соромлюся, що народився з цим зрадливим мерзотником Вільньофом в одному, хай йому біс, світі!

Мені на секунду стало моторошно, наче мене вразила блискавка з неба. Лайки Бойонода звучали, немов у тумані, – моя свідомість ніяк не справлялася з фактом поразки.

Мені не хотілося до кінця вірити в те, що цим зіткненням були перекреслені досягнення Великої армії за рік ретельної підготовки. Мені не хотілося сприймати факт, що панування Франції у Британії залишилося всього лише ефемерною ідеєю, яка не дасть охоронцям нашої улюбленої Батьківщини спати спокійно, щодня відчуваючи побоювання нападу у відповідь.

Над силу опанувавши себе я, немов раптом опритомнівши, підвів важкий погляд на товариша.

– Але Імператор… Що зробив Імператор? – з незрозумілими відтінками надії в голосі запитав я, міцніше вхопившись за ефес, на що співрозмовник ледь помітно посміхнувся.

– Розтоптав чергового капелюха[24], – сказав глузливо Жан, але тут же набув поважного вигляду. – А зараз зібрав у себе Мюрата, Лефевра і Бертьє. Думаю, вже за годину ми отримаємо його подальші розпорядження… І, сподіваюся, вони задовольнять моє бажання зігнати на ворогах кепський настрій!

– До завтрашнього дня кожен другий у гвардії думатиме так само, – запевнив я. – Залишається тільки дістатися до цих самих ворогів… Адже вони уміло заховалися за вузькою смугою Ла-Маншу.

– Що ж, вони – перші наші вороги. Але не варто забувати про інших, – Жан кивнув головою на схід.

– Ти маєш на увазі Росію?

– Частково, – погодився Жан з гарячковим блиском в очах. – Проте вірогідність того, що наш Маленький капрал віддасть перевагу австрійцям, досить велика, не вважаєш? Більше того, кажуть, вони полізли у Баварію…

– А втім, плювати! – пізніше додав Бойнод. – Якщо вже братися за зброю, то проти всіх і відразу – нехай знають нашу породу!

8. Absque omni exceptione[25]

Сміливець шукає зустрічі, боягуз же вважатиме за краще уникнути її.

В той час, як Наполеон горів неприхованим бажанням битися з військами Британії, її союзники, користуючись його відсутністю, тишком просувалися землями Німеччини.

Розворушивши осиний рій в Італії та Баварії, вони вважали, що залишаться не вжаленими, і були гідно за це покарані. До кінця вересня величезна французька армія покинула Париж – її очолювали воєначальники, що не знали ще жодної поразки.

Тут кожна голова була позначена героїчним перстом, тут кожен був гігантом.

Ніколи ще Гвардія не справляла такого грандіозного враження. Здавалося, погляду навіть останнього рядового вистачає, щоб ворог був знищений і відданий на справедливу розправу…

Ах, ця славна армія! Той, хто хоча б раз мав щастя споглядати її, навіки був зачарований тим містичним видовищем; воно вселяло трепет і надію, страх і полегшення, захоплення і гордість – сумнівів у тому, що вона зітре недругів Імперії з лиця землі, не було і бути не могло.

19

Pulverulenta opus – (лат. вираз) Копітка праця.

20

«Le Grand Armée» – (франц.) «Велика Армія».

21

Жан Бойнод – генерал Наполеона Бонапарта, який був з ним починаючи з Єгипетського походу, закінчуючи кампанією Ста Днів.

22

Орден Почесного Легіону (фр. Ordre national de la Légion d’honneur) – французький національний орден, заснований Наполеоном Бонапартом 19 травня 1802 року. Належність до ордену є вищою відзнакою, шани і офіційного визнання особливих заслуг у Франції (під час Першої Імперії, частіше серед військових).

23

П’єр-Шарль-Жан-Баптист-Сильвестр де Вільньоф – французький адмірал, командир ескадри Наполеона у битві при Трафальгарі.

24

За словами істориків, імператор Наполеон Перший в моменти великого гніву кидав свою шляпу на підлогу і починав її топтати.

25

Absque omni exceptione – (лат. вислів) Без всякого сумніву.