Читать книгу Пантеон Cвободи. Книга друга. Розквіт імперії - Аліна Максакова - Страница 4

Благополуччя країни багато в чому залежить від єдності народу і влади, яку, правда, можна тлумачити як симпатію першого до другої. Врешті-решт, у прихильності народжується довіра, наслідком котрої є найсильніша кооперація між різними верствами суспільства увінчуючись нарощуванням небувалої державної потужності. Але якими засобами досягти подібної ідилії? Що варто було покласти на її вівтар, домагаючись такої значної мети? Які жертви треба було принести на користь цього і майбутніх поколінь? Відповідь була єдиною – безжальність. Безжальність до корупціонерів, до злочинців, до зрадників, до своїх і чужих – ворогів і друзів… І Наполеон у перші ж місяці свого правління опанував цю необхідну нещадність. Він без найменшого жалю посилав каральні загони на розправу з бандитами, що кишіли на дорогах південної і центральної Франції, а також з тими поліцейськими, які допустили розгул цих негідників. Завданням їх було до неможливого лаконічне кредо – винуватцям жодного помилування…

Пан Перший консул, видавши подібні директиви, тоді яскраво проявив ще одну характерну рису, яку раніше досить добре приховував, – гостру нетерпимість до злочинців.

На його думку, всякий, хто мав необережність переступити закон, при тому ще й славлячи прапори Бурбонів, мав зазнати найсуворішого покарання…

А покарання те було – розстріл…

Багато хто через такі радикальні дії звинувачував Бонапарта в надмірній жорсткості і управлінській недосвідченості. Один з тих кабінетних щурів, які зазвичай бояться зайвий раз пискнути, колись осмілився дозволити собі зауваження: «Довічний Консул, очевидно, не помічає відмінностей між капральською формою одягу і вбранням глави держави! Ми не можемо собі дозволити уподібнюватися солдатам, сиплючи кулями направо і наліво!».

Але, втім, незважаючи на несхвалення і критику, Наполеон все ж домігся поставленої мети: після півроку його правління, свавілля шуанів[3] і роялістів було повністю усунено.

Таким чином, беззаконня, що колись здавалося нам нездоланим, було стерте з лиця землі за лічені декади. Розкрадання і грабежі, з якими Франція відчайдушно боролася сотні років, були присічені всього одним розпорядженням. Таким чином, Перший консул твердою рукою усунув паразитуючу вікову хворобу нашої Батьківщини.

Вкотре вже його ціль, виправдала засоби, до яких він вдавався на шляху до неї…